На вулиці Грушевського є невеличкий будинок № 12. Скромний, непоказний, туристи біля нього не затримуються. Втім мало хто знає, що той будинок є найстаршим на цій вулиці. І на сусідній Вагилевича – теж, пише Репортер.
Із знесенням фортечних мурів на початку ХІХ століття почалася забудова передмість. На цій ділянці першу нерухомість зафіксували у 1822 році. Тоді нею володіли спадкоємці якогось Клодницького. За переписом 1857 року власницею була пані Кшижановська, мала будинок на п’ять квартир. А через 13 років тут уже господарює чи то німець, чи то єврей Остерзетцер.
Потім ділянку з хаткою придбав поляк Вікентій Мічка. Він і збудував новий дім, який дійшов до наших часів. Коли точно це сталося, сказати важко, однак у переписі 1880 року Мічка вже згадується як власник двоповерхової кам’яниці.
В її архітектурі простежується відгомін класицизму. Незважаючи на скромний декор фасаду, конфігурація будинку досить складна, адже стоїть він на перехресті Грушевського (за часів Мічки вона називалась Широка Заболотівська) та Вагилевича (Хвиляста). Кам’яниця має два крила під гострим кутом відповідно до розгалуження вулиць, і ще одне крило – під прямим кутом від Вагилевича. Будували її в два прийоми: спершу наріжну частину з балконом, а потім – хвостову, найдальшу від Грушевського.
У давніх переписах кожне крило має свою конскрипційну адресу: «9 4 / 4» та «145 4 / 4». Навіщо одразу три числа? Старий Станиславів складався з центру (середмістя) та передмість: Галицького (1), Лисецького (2), Тисменицького (3), та Заболотівського (4). Номер передмістя писався через дріб, де перша цифра вказувала яке саме це передмістя, а друга завжди була четвірка – загальна кількість передмість. Отже, у випадку з будинком Мічки конскрипційна адреса свідчила, що кам’яниця збудована на ділянці № 9 (пізніше з неї виділилась ділянка № 145) та належить до четвертого, Заболотівського передмістя.
Навпроти, через вулицю, стояла лазня, про яку ми вже писали. Тож через таке сусідство будинок Мічки так і називали: «навпроти римської лазні».
Про власника ми знаємо не багато. Він був кравець, обслуговував і цивільних, і військових. Якщо солдатам австро-угорської армії форму видавали, то офіцери були змушені шити її власним коштом. Оскільки у Станиславові тоді дислокувалася ціла купа військових, роботи в Мічки вистачало. Цікаво, що працював він не там, де мешкав. Газета «Кур’єр Станіславовскі» у 1886 році зазначала, що його майстерня чоловічого одягу містилась поруч з руською (тобто українською) катедрою.
Однак пошиття костюмів було не єдиною статтею доходів пана Вікентія. Він ще здавав кімнати під житло та «офіси». Так, у 1889-му на другому поверсі кам’яниці існувала майстерня дитячого одягу Амелії Ярош. А через 10 років у газетах є згадка про лікаря Блауштейна, що «мешкав у будинку п. Мічки навпроти римської лазні».
Життя домовласника обірвалося трагічно. Однієї ночі перед Першою світовою Мічка вийшов на балкон своєї кам’яниці подихати повітрям. Голова у старенького запаморочилась, він з того балкону впав і розбився на смерть.
До совітів будинок ще згадується у 1939 році. Власник не зазначений, натомість є кількість квартир – 14.
Наведена тут поштівка вийшла ще за життя Мічки – на початку 1900-х. Вона підписана як «казарми інфантерії», однак це банальна помилка видавця Клямпфера.
Нині перший поверх займають кілька закладів – ювелірна майстерня, косметична крамниця тощо. Однак найбільшою популярністю користується відділення Ощадбанку, де франківці оплачують комунальні послуги та отримують пенсії. Замість наріжного входу тепер вмурований банкомат, а ось балкон зберігся. Щоправда, виглядає якимось трухлявим, тож Мічка навряд чи ризикнув би на нього вийти.
