Так Рогатин називають у давніх хроніках. Колись містечко було доволі заможним і розвинутим. За словами місцевого краєзнавця і художника Олега Бойкевича, старий Рогатин, спалений Батиєм, ймовірно, був на місці сучасного села Підгороддя. На це вказує й назва – «під градом або під городом» та розкопки, які тут проводили.
Збереглася в місті й цікава назва урочища – Батовиця. Пов’язують її саме з монгольською навалою, пише Репортер.
Мікс готики й ренесансу
Екскурсію Рогатином зазвичай розпочинають з центральної площі Роксолани, де стоїть монумент цій відомій жінці. І закономірно, адже вона змінила хід історії Османської імперії. А з різних сторін – дві пам’ятки сакральної архітектури: церква Різдва Пресвятої Богородиці (XIII-XX століття) і костел святих Миколая та Анни. Він належить до оригінальних прикладів сакрального будівництва XV-XVII століть.
На пам’ятній таблиці біля храму зазначений рік заснування – 1666. Хоча найдавніша згадка про нього – 1440 рік. Історики вважають, що до появи мурованого костелу на його місці стояла дерев’яна цеква, яку зруйнувало молдавське військо. Є версія, що храм згорів під час пожежі.
Побутує кілька думок і щодо дати будівництва храму. Ян Зубжицький, автор книги «Rohatyn. Miasto Królewskie» (1914 рік), вважає, що 1666 рік – це дата повторного освячення костелу. А збудували його значно раніше – кінець XV – початок XVI століття. Про це свідчать внутрішні та зовнішні сліди епохи Відродження. Завідувач музею Миколи Угрина-Безгрішного Тетяна Петрів відшукала цінний документ 1802 року. Там вказано, що первинна назва храму – святого Миколая.
Де був цвинтар – там асфальт
Станом на 1741 рік костел мав аж 14 вівтарів. З часом два з них отримали нове присвячення – святому Яну Непомуцькому і святому Симону Тадею. А в 1896 році здійснили невдалу реставрацію святині, в ході якої значно змінився її зовнішній вигляд – чимало рис епохи Ренесансу втратилося.
Читайте: Рогатинщина втрачає пам’ятки. Чому спалили колишню лікарню і що чекає садибу Рея
Наступна реставрація відбулася в 1935-36 роках за участі відомого рогатинського архітектора Романа Грицая. Саме тоді збудували оглядовий майданчик на вершині костельної вежі, з якого відкриваються неймовірні краєвиди. Нині сходи нагору перебувають в аварійному стані.
У 1940-х перед загрозою червоного терору парафіяни-поляки вивезли частину костельного майна. Зачинений храм радянська влада використовувала як зерносховище. Відтак будівлю колишнього костелу відремонтували, а 1991 року повернули римо-католикам і переосвятили на храм святої Анни.
Біля костелу є пам’ятник Адаму Міцкевичу. А неподалік, за словами Олега Бойкевича, був давній цвинтар. Нині все замасковано асфальтом.
Сонячна садиба Гайнріха Руппа
Одноповерхова будівля, споруджена наприкінці XVIII – початку XIX століття, входить до переліку архітектурних пам’яток Рогатина. Дослідженням цієї садиби займався місцевий краєзнавець, на жаль, уже покійний, Михайло Воробець. За його словами, маєтком спершу володів батько Гайнріха – німець Фрідріх Рупп. Він був власником великих земельних ділянок у Підгородді, Кліщівні, Вороневі.
Після смерті батька маєтком володів син Гайнріх. Він заснував у Рогатині приватний банк, що існував до 1939 року. До слова, приміщення банку збереглося й донині. Фасад одноповерхової садиби за модою того часу був спрямований на південь. Тому сонце освічує її постійно. Будівля мала шість кімнат, кухню, кладові, санвузол. А навкруги милували око квітникові алеї та невеличкий сад із фруктових дерев. Сюди 1916 року приїжджав навіть Енвер-паша – віце-генералісімус Османської імперії.
Читайте: Сумні палаци, смачні олії, давні церкви. Що цікавого подивитися на Рогатинщині (ФОТО, ВІДЕО)
З приходом більшовиків Гайнріх Рупп з родиною емігрував за межі Галичини. В цьому приміщенні спершу працював нотаріус, відтак – лісництво. Є відомості, що на подвір’ї садиби в 1944-1945 роках Рогатинський райвійськкомат формував загони чоловіків для відправлення на фронт, чимало з яких, на жаль, додому не повернулися. Після закінчення Другої світової довгих 57 років у садибі Руппа функціонував садок-ясла. А з 2002 року тут гуртожиток та їдальня Рогатинської гімназії імені Володимира Великого.
А на міському цвинтарі збереглася могила родички Гайнріха – Матильди Рупп.
Палац, монастир, купа цегли
Деякий час власниками Рогатина була заможна родина графів Красінських. Один з її представників Леопольд Красінський у 1846 році заповів свій маєток і частину земель під монастир згромадження Сестер Милосердя і сиротинець. Про це свідчила на фасаді монастирського будинку кам’яна таблиця з написом «Фундатор Леопольд Корвін граф Красінський». Куратором будівництва назначив свого брата Петра Красінського, який з часом від кураторства відмовився.
Будівництвом монастиря займався краківський архітектор Філіп Покутинський. Також облаштували і шпиталь. Він, за словами історика Богдана Скробача, автора книги «Рогатин місто древнє», утримувався за рахунок маєтку в Залип’ї та доходів з лісу й рільничого господарства.
Після Другої світової війни монастир перетворили на районну лікарню, а в роки незалежності – приватизували.
Біля монастирського корпусу знаходилася каплиця святих Вікентія і Паоло та крипта-усипальниця графів Красінських. Їх будівництво власним коштом завершив Людовік Красінський. Відомо, що свій останній спочинок тут знайшов дід Людовіка – Юзеф Красінський із дружиною Катериною.
За даними Олега Бойкевича, в 1960-х роках комуністи довідалися, що у крипті поховані графи. Його старший брат мимоволі став свідком, як із каплиці винесли людські рештки й велику оздоблену шаблю. Яка їхня подальша доля – невідомо. Ось таким чином московити «поквиталися» із шляхетською родиною Красінських.
У грудні 2019 року монастир сильно постраждав під час пожежі. Вціліла лише одна стіна, проте згодом і від неї нічого не залишилося – лише велика купа цегли.
Нині перед колишнім палацом збереглася лише в’їзна брама. Перед нею була красива арка, а біля маєтку – розкішний сад. Згадує Олег Бойкевич і панську криницю. Каже, коли в Рогатині не було води, завжди приходили сюди. Вода тут була смачна.
І ще про один храм
Є цікава інформація Тетяни Петрів, що на місці палацу Леопольда Красінського, а відтак монастиря сестер Милосердя в 1760 році функціонував інший монастир. Біля нього стояла церква Преображення Господнього, збудована 1733 року. Згодом монастир ліквідували, а святиню продали на Бережанщину в село Надрічне. Нині повноцінно храм не функціонує, але парафіяни його бережуть.
До церкви Святого Духа – за натхненням
І насамкінець – церква Зішестя Святого Духа XV-XVI століття. Тут, за легендою письменника Осипа Назарука, Настя Лісовська (вона ж – Роксолана) перед набігом татар брала шлюб. Чимало є сакральних місць, але тут якась неймовірна аура.
Олег Бойкевич розповів, що сюди за натхненням приїжджали і Дмитро Павличко, і Богдан Лепкий, Ігор Калинець. Бував тут і В’ячеслав Чорновіл. Нині храм-музей занесений до світової спадщини ЮНЕСКО.
Авторка: Юлія Марцінів
Comments are closed.