Філокартисти (так називають людей, які колекціонують поштівки) чітко розбивають картки з видами нашого міста на кілька періодів. А саме – австрійський, польський, радянський, український. Кожен з них більш-менш вивчений, є публікації, зібрані колекції.
Втім є один короткий, але дуже цікавий період станиславівської філокартії, який досі залишався поза увагою дослідників. Йдеться про часи німецької окупації, пише Репортер.
Вісім мутних карток
Після того, як совіти поспіхом залишили Станіслав, сюди спочатку увійшли угорські частини. Потім підтягнулися німці, які 7 серпня 1941 року офіційно перебрали владу. Вони господарювали тут неповні три роки – до 27 липня 1944-го. І ось у тому проміжку випустили серію поштівок, присвячених Станіславу.
Ці листівки значно поступаються якістю своїм австрійським і польським попередникам. Надруковані на грубому жовтому папері, зображення темні й не чіткі. На звороті є адресна сітка, а в нижньому лівому куті напис німецькою – «STANISLAU». Інколи поруч зазначено, який саме об’єкт презентує поштівка: «суд», «ратуша», «театр».
Франківські колекціонери кажуть, що на сьогодні відомо вісім «окупаційних листівок». Скільки їх всього було, точно ніхто не скаже, оскільки ці поштівки не мають нумерації. Можливо, з часом «вилізуть» ще зображення. Деякі картки пройшли пошту, найдавніша – 25 червня 1942 року. Отже надрукували їх раніше, десь у першій половині 1942-го, чи навіть у кінці 1941-го.
Невже німцям нічим було більше займатися? Адже йшла війна, на східному фронті щодня гинули тисячі людей, національна економіка працювала на оборонку, харчів не вистачало і т. п. Однак не все так просто. Не факт, що поштівки випустило державне видавництво, підконтрольне відомству міністра пропаганди Геббельсу.
Тоді в Галичині було повно німецьких солдат і чиновників, які часто писали додому. Хтось з приватних підприємців запросто міг цим скористатись і банально заробити на поштівках. До того ж, цей видавець не надто переймався авторським правом. Більшість міських краєвидів… передерті зі старих польських оригіналів.
Ось вам конкретний приклад. Поштівка № 1 була випущена львівським видавництвом «Атлас» перед самою війною – у 1939 році. На ній бачимо початок теперішньої вулиці Галицької, яка за Польщі називалась Карпінського. Відоме навіть прізвище фотографа – Ленкевич. А це поштівка з «окупаційної серії» (№ 2). Як там пишуть у дитячих книжечках – знайдіть кілька відмінностей?
Будинок навпроти катедри
Тепер зупинимось на об’єктах, що фігурують на листівках. Це відомі будівлі і нас більше цікавить їхня історія саме періоду німецької окупації.
Почнемо з уже згаданої вулиці Карпінського. 25 вересня 1941 року її перейменували на честь німецького поете Гете. На поштівці ліворуч бачимо два двоповерхових будинки. Їх зараз немає – нині там «Ідея Банк», а раніше був ресторан «Ювілейний». Куди поділися старовинні австрійські кам’яниці? Відповідь на це дає у своїх спогадах Василь Яшан:
«А тоді (весна 1944-го – Авт.) почалися систематичні налети на місто: майже кожної ночі прилітав «Іван» двічі – біля одинадцятої години ночі і третьої над ранком – і скидав розривні та запальні бомби, але ніхто йому опору не чинив… Одна бомба впала в будинок біля катедри, де приміщувалася польова командатура. Бомба знищила будинок, побила багато старшин».
Вглибині вулиці, праворуч, стоїть фундаментальна будівля теперішнього медичного університету, колишня дирекція залізниць. А що там було за німців? На жаль, ніхто з сучасників про це конкретно не говорить. Втім, у газеті «Станиславівське слово» за 27 грудня 1942 року є оголошення про перенесення адміністративних установ.
«Міська управа (аналог магістрату – Авт.) перенесла свої бюра до власного будинку, напроти катедри, де перед тим містився податковий уряд. Бюра податкового уряду перемістились до будинку при вулиці Губернаторській (тепер Грюнвальдська), де містились за польських часів».
Схоже, що під «будинком навпроти катедри» мається на увазі наш медуніверситет, а кам’яниця на Губернаторській-Грюнвальдський – це теперішній суд.
Шпацер навколо ратуші
А тепер помандруємо на площу Ринок (№ 3).
Там, як і сотні років тому, продовжували гендлювати. Селяни привозили до міста свою продукцію, а мешканці міста купували в них продукти. Так було за Австрії, за Польщі, тож нічого не помінялось і за німців. Хоча, стоп! Були зміни й на Ринку. Ось замітка з тогочасної газети:
«Всюди щезають старі, знищені будинки, які призначено на розбірку. Безупину вивозять робітники румовища, а деревний матеріал приділено населенню на опал. Цілі партії кам’яничок, що не мають історичної вартості, будуть усунені, щоб поширити площі й відслонити вид на красу церков і костелів».
Під цією маркою знесли цілий єврейський квартал на південному боці площі, де тепер можна побачити стилізовані фундаменти давніх кам’яниць.
Дивно, але до переліку не цікавих в історичному плані будівель потрапила і наша… ратуша (№ 4). Спочатку там видавали продуктові картки для населення, а потім головна споруда міста чимось не сподобалась заступнику окружного старости, що мав французьке прізвище Бо (Beau), який наказав її знести. А що ратуша стояла у самому центрі міста, і поруч містились різні німецькі установи, то вирішили підривати її частинами.
Спочатку вибухівку заклали у ліве (за поштівкою) крило. Пролунав потужний вибух, у сусідніх будинках повилітали вікна, частина крила обвалилася, втім руйнування були не фатальні. Бо зрозумів, що поки він знищить ратушу, від вибухів заваляться усі кам’яниці на Ринку. Тож символ Станиславова залишили у спокої, а згодом місто зайняли совіти, які відновили зруйноване крило.
Далі буде.
Автор дякує за допомогу колекціонерам Володимиру Шулепіну та Зеновію Жеребецькому
Автор: Іван Бондарев
