Під час німецької окупації фашисти неодноразово розстрілювали станіславських євреїв на їхньому ж цвинтарі, що за озером. Війна закінчилась, совіти провели розслідування «звірств німецько-фашистських загарбників», після чого все затихло. Йшли роки, але влада не поспішала встановити хоча б якійсь пам’ятний знак на честь десятків тисяч загиблих.
![Ga0QNBF1U3Q[1]](https://report.if.ua/wp-content/uploads/2014/08/Ga0QNBF1U3Q1.jpg)
А тоді у Станіславі мешкав чоботар Шимон Табак. Він працював у невеличкій будці на вулиці Пушкіна (Чорновола). І в 1952 році цей чоботар власним коштом, прямо серед могильних рядів, поставив невеликий пам’ятник із червоного граніту. Єврейсько-російська епітафія була дещо сумбурною, але від чистого серця: «На вічну пам’ять коханим і милим, за життя і після смерті нерозлучним. Жертвам вбитих єврейського населення з рук гітлерівців-фашистів у роках 1941-1944».
Ані текст, ані сам факт встановлення пам’ятника чоботар із владними інстанціями не погоджував, бо, напевно, не вважав за потрібне. Хтось на нього «стукнув» у відповідні органи, й Шимона Табака почали тягати на допити. Він би точно сів, якби не смерть Сталіна. Серед масштабних кадрових чисток чекістам стало не до бідного єврея…
А офіційний радянський пам’ятник жертвам фашизму в місті відкрили лише у 1964 році.
