Панорама Тадеуша Артіховського. Розповідь про унікальне фото Станиславова 1880-х років

Фотосалон на Сапіжинській

Є старий анекдот, як Василь захотів одружитися з Ганькою, спитав у тата дозволу, а той зауважив, що з нею вже переспало все село. Хлопець спершу засмутився, а потім каже: «Тату, я тут згори подивився – кіко там того села?!».

Приблизно те саме відчуваєш, коли дивишся на фото, яке недавно розмістили на сайті польської Бібліотеки народової «Polona». Наше місто тут виглядає іграшковим. В описі світлина позначена як «загальний вид Станиславова». Автор – якийсь пан Артіховський. Рік зйомки взагалі викликає багато питань – після 1865-го.

На хліб Артіховський заробляв не панорамами, а фотопортретами. Світлина з колекції Володимира Шулепіна

Почнемо з фотографа. У збірках наших колекціонерів є багато фотопортретів давніх мешканців Станиславова роботи Тадеуша Артіховського. Там, на звороті, є адреса ательє – «заклад фотографічний у домі власному по вулиці Сапіжинській, 18». Цього будинку давно нема, нині там праве крило податкової. Дивно, але краєзнавець Михайло Головатий у переписах власників тієї кам’яниці прізвища Артіховський ніколи не бачив. У 1880-90-х двоповерхівкою на Сапіжинській володіла Гелена Ропацька, а на початку ХХ століття – доктор Пашковський. Може, Артіховський мав лише частку будинку, а може, просто орендував приміщення під ательє, а для солідності брехав, що то його власність?

В одному з польських каталогів антикваріату є згадка, що майстер працював у Станиславові з 1860-х до початку ХХ століття. Дослідник минулого Галичини, професор Станіслав Ніцея пише, що Артіховський мав дві вілли в Яремче, а в 1902 році відкрив там ательє, де знімав курортників. Оце і все, що про нього вдалося відшукати.

Де стояв фотограф?

То, що це панорама Станиславова, немає сумнівів. Легко упізнаються такі домінанти, як катедра (1), будинок державної гімназії (2), латинський костел із дзвіницею (3) й ратуша (4). Між іншим, наявність останньої дає нам нижню хронологічну відмітку для датування фото. Ця ратуша є третім варіантом – її відбудували з руїн у 1871 році після «мармулядової пожежі».

А звідки велася зйомка? Тильний бік катедри й теперішнього морфологічного корпусу медуніверситету свідчать, що на перед­ньому плані, практично вздовж усієї світлини, тягнеться нинішня вулиця Новгородська, яка тоді називалася Седельмайєрівською. Однак фотограф стояв не там.

Для розшифрування ребуса ми з Михайлом Головатим провели невеличкий мозковий штурм. Дістали стару мапу Станиславова та, взявши за орієнтир польський костел, за допомогою лінійки встановили кут зйомки. Скоріш за все, пан Тадеуш розклав свою триногу десь у районі збігу вулиць Тичини-Довгої, ближче до магазину «Електрон». Тоді там були суцільні поля, тож фотограф мав простір для маневру.

Навколо пивзаводу

Тепер детально роздивимося світлину. На лівому фланзі в очі кидається велика триповерхова кам’яниця (5). Можете не напружуватись – її давно уже нема. То будинок Гелавая, споруджений ще в першій половині ХІХ століття та знесений на початку 1970-х. Він стояв на розі сучасних вулиць Галицької та Новгородської. Власне, просвіт праворуч від кам’яниці, то і є початок Новгородської.

І тут маємо першу зачіпку. Нині за адресою Новгородська, 34 (тобто правіше від кам’яниці Гелавая) стоїть стара австрійська чотириповерхівка Петра Янеллі, 1892 року побудови. На фото Артіховського її ще немає, отже світлину робили десь між 1871 та 1891 роками.

Майстер мав власний логотип

Ближче до нас стоїть невеличкий двоповерховий будинок із балконом (6). Він датується 1840-ми, пізніше його придбав власник сусідньої броварні Петро ­Седельмайєр. Споруда збереглась і тепер це звичайний житловий будинок на Новгородській, 30.

Правіше проглядається видов­жений дах із численними люкарнами – невеличкими віконцями. Це ніщо інше, як солодовий цех пивзаводу, який нині тихо руйнується (7). У 1847 році його ще не було, а у 1857 цех уже стояв. А ось варного цеху із великим димарем, що містився навпроти, на фото не видно. Натомість там цілий комплекс якихось господарських споруд, які, ймовірно, належать до броварні. Схоже, дата 1767, що прикрашала фасад пивзаводу, – це не рік побудови головного корпусу, а дата заснування підприємства.

Вулиця цісаря Фердинанда

Перенесемось трохи східніше. Ліворуч від костелу стоїть плебанія, тобто будинок, де мешкав ксьондз (8). З-за храму стирчить довгий димар. Спершу ми з Головатим думали, що то труба газозаводу на теперішній вулиці Дністровській. Втім ракурс дещо інший, тож більш ймовірно, що димар належить млину Імердауера, який стояв напроти Будинку офіцерів (1864 рік).

Між костелом і дзвіницею примостився ще один великий будинок (9). То перша чотириповерхівка міста – кам’яниця купця Абрахама Регенштрайфа (1835 рік).

На пару градусів правіше починається вулиця Низова, яка в часи Артіховського називалась Фердинанда – на честь австрійського цісаря. Якщо збільшити зображення до максимуму, то можна віднайти лазню, а тоді парову купальню Францішка Гуравського, що почала працювати у 1845 році (10). Між іншим, то найстаріша лазня України!

Напроти неї та трохи вище бачимо торцеву стіну будинку, де тепер фонди музею мистецтв, а у подвір’ї продають килими (11). Це величезна садиба Василя Свенцицького, яка мала аж 34 кімнати (побудована на зламі 1840-1850-х).

Зауважте, що на вулиці ще немає ані будинку яйцеторговця Адальберта Талєра (Низова, 3), ані кам’яниці Івана Яхна (зятя Гуравського) – де нині продають іграшки. Першу спорудили у 1904-му, другу – у 1893-му.

Хмарочоси на правому фланзі

Найбільше непорозумінь виникло при ідентифікації висот­них споруд справа. Орієнтацію дещо ускладнювало відсутність звичного нам головного корпусу медуніверситету, раніше – станиславівської дирекції залізниць (1894 рік).

Зрозуміло, що найбільше скупчення висоток мало б бути на Вічевому майдані. Тоді що ж то за будинок із довгим дахом та багатьма коминами, який стоїть дещо збоку? І тут нас осінило – так це ж реальна школа (12)! Тобто нинішній стоматфакультет медуніверситету, збудований у 1873 році.

Пазл зійшовся. Отже, рівновелика споруда правіше, із чорним дахом, то неіснуючий нині готель Камінського, збудований у 1874 році (13). Кам’яниця, що стоїть перпендикулярно, – то будинок Хани Ланди (14). Його згадував ще історик Шарловський у своєму описі міста 1847 року. Споруда ділила теперішній Вічевий майдан навпіл і була знищена під час Першої світової.

Через невеликій просвіт, що відповідає вулиці Бачинського, стоїть ще одна велика триповерхівка. Це кам’яниця Марка Ландау, яку спорудили у проміжку 1874-1880 років (15). Праворуч до неї примикає будинок Вольфа Бреннера 16, (Вічевий майдан, 3), який теж датований вісімдесятими роками ХІХ століття.

Підведемо підсумки. Тадеуш Артіховський знімав свою панораму до 1892 року (перед споруд­женням будинку Петра Янеллі на Новгородській, 34). Враховуючи, що на ній є кам’яниці № 15 і 16, це мало бути десь у 1880-х. Можливо, саме тоді, коли Іван Франко почав залицятися до Юзефи Дзвонковської.

Автор: Іван Бондарев