Зазвичай старі сімейні фотографії про місто говорять небагато. Та фотоальбом франківчанки Наталії Кірюхіної є винятком. Більшість кадрів зроблені на зламі 1950-х і 1960-х років, коли Франківськ ще був Станіславом. Минулого разу ми детально вивчили тодішній Вічевий майдан.
Нині заглянемо до інших куточків середмістя, пише Репортер.
Фото № 1 зроблено з балкону на п’ятому поверсі будинку на Незалежності, 11, де жила родина. По теперішній стометрівці йде першотравнева демонстрація. Тоді ця ділянка вулиці була проїзною – пішохідною вона стане лише у 1980-х. Праворуч видно великий чотирисекційний будинок, який донині не зберігся. Це легендарний готель бургомістра Камінського, де потім був ляльковий театр.
«Дуже шкода, що кадр не захопив знаменитого Мішу, який «вішав дітей, – каже Наталя Кірюхіна. – Це був колоритний єврей, який мав підлогову вагу і зважував усіх охочих. Він завжди стояв навпроти своєї каптьорки між готелем «Київ» та сусідньою кам’яницею».
Зі стометрівки рукою подати до площі Міцкевича, хоча вона більше нагадує сквер. Навпроти дитячої бібліотеки розташовувалась величезна клумба (№ 2). Її творці запросто можуть дати фору нинішнім місцевим «фахівцям ландшафтного дизайну». Майже всі старожили наголошують, що Станіслав був надзвичайно зеленим містом, на відміну від забудованого й забрукованого Івано-Франківська.
Пройшовши коротенькою вулицею Вітовського, що раніше називалася Щорса, потрапляємо на площу Ринок. Там, де нині пам’ятний знак першій українській церкві, стояла цікава скульптурна група (№ 3) – один хлопчик поливав іншого з глечика. Встановили їх десь на початку 1950-х, а в наступному десятилітті хлопці стали жертвами вандалів. Спершу їм відбили глечик, потім руки, голови… Понівечену скульптуру згодом замінили іншою. Багато хто ще пам’ятає хлопчика з собакою, чи то, пак, з піпіською.
За пам’ятником проглядається магазин «Комісійна торгівля» – теперішня «Природа». Наступне фото зроблено біля його вітрини (№ 4). Дивно, але у цій комісіонці схоже торгували… харчами. Серед різноманіття банок вгадуються бляшанки зі згущеним молоком. Наталя Кірюхіна згадує, що тоді у гастрономах продавали дуже смачні хлібні сайки (булки), спарені по чотири штуки. За ними мама відправляла усіх трьох дітей, адже давали лише по дві сайки в одні руки. А ось хліб був несмачний – жовтий, глевкий, з кукурудзяної муки. Лише після усунення Хрущова стали випікати житні буханки.
Від ратуші прямуємо до базару – тодішнього «Колгоспного ринку» (№ 5). Праворуч від входу був молочний павільйон, навпроти – фруктові ряди, за ними торгували м’ясом, а ще далі – овочами. Городину можна було безкоштовно помити прямо на базарі – там стояли кілька водяних помп. Сьогодні продовольчий ринок перетворився на речовий базарчик «П’ятачок».
Якщо хтось із читачів подумає, що наступне фото (№ 6) зроблене біля музею «Герої Дніпра», він помилиться. По-перше, музею тоді ще не існувало, а по-друге – це зовсім інший район міста. Так виглядало братське кладовище воїнів Червоної армії, які загинули у боях за Станіслав. Меморіал відкрили в 1949-му і перед входом стояли дві гармати, зовні подібні на 122-мм гаубиці.
А тут мама Наталі разом із тіткою Валентиною позують на фоні залізничного вокзалу (№ 7). Позаду чітко видно пам’ятник Сталіну. Дивна річ, надворі початок шістдесятих, Хрущов «розвінчав культ особи» на ХХ з’їзді КПРС ще у 1956-му, а цей стоїть посеред клумби, ніби нічого й не сталося. Невже до провінційного Станіслава новини доходили аж з такою затримкою?
І на завершення – невеличкий квест: гуси, діти, річка, міст (№ 8). Наталя Кірюхіна каже, що то міст ніби через Бистрицю-Солотвинську, і на протилежному березі – Пасічна. Але жінка точно не пам’ятає і може помилятися. На сучасний пасічнянський міст об’єкт не подібний, та й старожили кажуть, що до повені 1968-го він був залізним. Може, то вулиця Незалежності?
Далі буде.
Автор: Іван Бондарев
