Минулого року «Репортер» проводив конкурс «Я і місто». Ми пропонували читачам надіслати своє старе фото на вулицях Івано-Франківська, а потім, через багато років, зазнимкуватися ще раз – у тому самому місці.
Серед численних робіт фото Наталії Кірюхіної були особливими. Ми домовилися про зустріч, і жінка розповіла цікаву історію своєї сім’ї, пише Репортер.
«Ці фотографії робив мій батько – Василь Желтоухов, – розповідає пані Наталія. – Він народився в 1921 році у Воронезькій області, походив з донських козаків. Коли почалася війна, його мобілізували, воював у складі 2 Українського фронту, дослужився до сержанта. Після перемоги його 83 дивізію перевели до Станіслава.
Мама теж не місцева, хоча й українка. Її звали Таісія Сабун, 1927 року народження, до війни жила у селі Савінка Сталінградської (Волгоградської) області. Ще імператриця Катерина ІІ масово заселяла ці родючі землі колоністами – німцями та українцями. Мамин старший брат теж був військовим і теж служив у Станіславі. Саме він і перетягнув родину на Прикарпаття. Тут мама влаштувалась продавцем у бакалійний магазин на площі Ринок».
У 1948 році туди за сигаретами зайшов сержант Желтоухов, побачив дівчину Таю і вже не зміг відійти. То було кохання з першого погляду. Через три місяці вони одружились. Спершу подружжя винаймало напівпідвальне приміщення на вулиці Лермонтова. У 1949-му в них народився син Валерій, а через два роки – Олександр.
«Батьки отримали нову квартиру у 1956-му. Це був самий центр – Незалежності, 11 (колишня кам’яниця Гаусвальда – Авт.). Апартаменти вражали розмірами, мама жартувала, що їм для такої квартири треба ще одну дитину. 15 грудня 1957 року народилась я. Потім тато вийшов на пенсію у чині лейтенанта, працював начальником охорони інституту нафти і газу. Помер у 1998-му, від запалення легень».
«В тата були золоті руки, – продовжує Наталія Кірюхіна, – мав особливий хист до техніки, міг полагодити будь-що й дуже любив фотографувати. На прогулянки зазвичай брав з собою фотоапарат «ФЕД». Спочатку батько робив чорно-білі знимки, але якось йому трапилась книга «Цветная фотография» 1958 року випуску. Він її проштудіював від корки до корки. Тоді у Станіславі кольоровою фотографією мало хто займався. Батько був якщо не першим, то одним із перших. Більшість знимків зроблені протягом 1959-1963 років. Потім він уже менше фотографував».
А ми почнемо нашу екскурсію з Вічевого майдану, який тоді був Радянською площею. На фото № 1 бачимо родину Желтоухових – батька, маму, Наталю та її брата Сашка. Сім’я позує на тлі будинку, де вони мешкають. Кам’яниця змінилася мало. Весь перший поверх займав магазин «Промтовари». Влітку частину товару виносили на вулицю, а від сонця прилавки захищали великі полотняні маркізи. Зауважте гучномовець, що висить на ліхтарному стовпі.
Приблизно на тому місці, де нині ставлять ялинку, була дуже красива клумба (№ 2), посередині якої росла справжня пальма. Пані Наталія каже, що навесні комунальники її висаджували, а восени забирали у тепле місце. Над озелененням тоді багато працювали, кожна клумба була справжнім витвором.
На кадрі № 3 бачимо маленьку Наталю із мамою. Фото цікаве з двох причин. По-перше, на ньому видно двоповерховий будинок із магазином «Взуття». Його давно знесли і тепер там Центр надання адмінпослуг. По-друге, фото зроблено із незвичного ракурсу – праворуч торцева стіна поштамту. У 1968-му до нього прибудують праве крило та 8-поверхову вежу телефонно-телеграфної станції. Поки що всього цього немає.
Ну і яка центральна площа без фонтана? Ось як виглядав прапрадід теперішнього (№ 4). До речі, Вічевий майдан бачив аж чотири покоління фонтанів. Той, що на фото – найдавніший. Його встановили на початку 1950-х. Дизайн невибагливий, притаманний так званому «сталінському ампіру» – семигранний басейн із кам’яною чашею посередині, з якої стирчало щось стилізоване під колосся пшениці. Але для тих часів це було о-го-го! Щоправда, той фонтан страшенно тік і його завжди оточували калюжі. Простояв він до кінця 1960-х – тоді завершили розбудову поштамту і зробили новий, значно більший, фонтан.
А тут дворічна Наталя розсікає на ровері (№ 5). Батько купив його у комісійному, оскільки у відкритому продажі такі речі з’являлися вкрай рідко. Зверніть увагу на монументальну тумбу на задньому плані.
«Це міська дошка пошани, – пригадує жінка. – З іншого боку висіли фото передовиків виробництва. Тумба була виготовлена із сірого каменю, стояла на підвищенні, куди вели кілька сходинок. Навколо неї любила бігати малеча».
Тодішня площа Перемоги мала одну відмінність від теперішнього Вічевого майдану – вона була проїзна. Тут добре видно широку дорогу, а на стовпі табличку «Стоянка таксі» (№ 6). Хоча, скаженого руху нема. Або машин було мало, або трафік у центрі таки якось обмежували.
І на завершення – фото № 7. Василь Желтоухов зробив один кадр з балкону власної квартири. Краєвид цікавий. На дротах висить старомодний світлофор, поруч розтягнута афіша чи то фільму, чи то вистави «Піднята цілина», внизу будка міліціонера, поруч столики виносної торгівлі. А біля поштамту стоять три автомати, які продають газовану воду з сиропом і без.
Далі буде
Автор: Іван Бондарев
