Про голод 1933-го на Великій Україні відомо багато. Чимало є спогадів і про те, як Галичиною в повоєнні роки ходили, вимінюючи речі на хліб, а то і просто жебраючи, голодні люди зі Східної України та Бесарабії. Та про голод 1947-го у «хлібних» районах Прикарпаття – Снятинському, Городенківському, Коломийському відомо значно менше. Тут найродючіші землі, але у 1946 році була засуха, у 1947-му – голод.
У 1997 депутатові тодішньої обласної ради Яремі Петріву передали оригінали матеріалів ОУН, серед яких перелік осіб, які померли голодною смертю у Снятинському і Городенківському районі, пише Радіо Свобода.
«Спочатку здавалось: таке неможливе, щоб у 1947 році стільки людей загинуло. Наприклад, по Стецевій тільки 94 особи померло впродовж двох місяців – липня-серпня 1947-го», – каже він.
Розіслали листи у всі зазначені в тій довідці села з проханням розпитати людей. Ті підтвердили: голод був, прізвища правдиві. Значна частина померлих була засвідчена і в актах цивільного стану, які теж знайшли.
«Можемо тепер собі уявити, як голови сільських рад і лікарі, які засвідчували смерть від голоду, що опухла людина від голоду, яку вони брали відповідальність і сміливість, щоб це засвідчувати», – зазначає Ярема Петрів.
Понад 1800 свідчень людей із цих районів зібрали працівники обласної редакційної колегії «Книга пам’яті України». Записувати їх психологічно важко, каже керівник відділу пошуково-видавничого агентства Ганна Шекеряк-Данилюк. Розповідає історію, почуту від чоловіка зі Снятинського району. 10-річна дівчинка ступила на вже перекопане поле з-під картоплі. Не встигла навіть нахилитися у пошуках забутої бульбини, як її застрелили. За те, що «хотіла колгоспне вкрасти».
Чимало матеріалів знайшли в обласному архіві, які підтверджують, що голод на Прикарпатті теж мав штучний характер і був спрямований на винищення галицького селянства як класу приватних власників, що противилися створенню колгоспів. Ганна Шекеряк-Данилюк цитує стенограму позачергового бюро Чернелицького райкому партії від серпня 1947 року.
«Читаю: у господарствах, які не здали хліб, робили беззастережне вилучення, а в 400 підсобних господарствах, якщо на них не діяло попередження, то їх судили. Ми не можемо засудити всю область, бо це буде політично неправильно. Ми не вміємо поєднувати міри репресій з правильною виховною роботою, хоча репресії – це також виховна робота», – завершує цитування Галла Шекеряк-Данилюк.
Читайте повну статтю за посиланням.
