Чому День міста Івано-Франківська припадає на 7 травня? Багато мешканців ніби знають відповідь на це запитання – саме тоді Андрій Потоцький надав Станиславову магдебурзьке право. Добре, а що ж воно таке – теє право?
Зазвичай, крім розпливчастих фраз про міське самоврядування, важко почути щось конкретне. А ми спробуємо, пише Репортер.
Магістрат засідав у ратуші
Винахід єпископа Віхмана
Енциклопедія Львова дає визначення, що магдебурзьке право – це сукупність правових норм, згідно з якими мешканців міста звільняли з-під юрисдикції королівської адміністрації, тобто вони отримували право створювати органи місцевого самоврядування, самостійно керувати містом, судити і т. д.
У 1188 році магдебурзький архієпископ Віхман видав привілей про надання своєму місту самоврядування. А після того, як приблизно в 1233 році Ейке фон Репков із графства Ангальт поблизу того ж Магдебурга написав звід правових норм «Саксонське зерцало», утворилася правова база для регламенту життя середньовічних міст. Хоча магдебурське право не було єдиним зводом. Фактично то була узагальнена назва комплексу правових джерел, які в різний час використовувалися в органах міського самоврядування та міських судах.
Архієпископ Віхман
Дуже швидко європейські міста взяли це право на озброєння. На території сучасної України першим користувачем магдебурзького права став Хуст (1329). У 1356 році польський король Казимир ІІІ Великий запровадив магдебургію у завойованому Львові. З часом більшість галицьких міст і містечок жили за новими законами. Не став винятком і Станиславів.
Багаті, розумні, порядні
Тож у чому полягали головні засади магдебурзького права? Насамперед у тому, що мешканці міста самі обирали собі владу.
У привілеї від 7 травня 1662 року Андрій Потоцький пише, що оскільки «закон, всьому робить порядок, то я, за традицією всіх найголовніших міст, згаданому моєму містові і жителям надаю магдебурзьке право, щоб ним судилися і в усіх справах його дотримувалися».
Андрій Потоцький
Далі магнат детально описує процедуру, яким чином треба обирати магістрат. Щороку, на свято Обрізання Господнього (1 січня), станиславівська громада обирає з поміж себе 12 мужів. До кандидатів висувалися чіткі вимоги – вони мали бути добре забезпеченими, розумітись у магдебурзькому праві й мати бездоганну репутацію.
Вибори мали проводитись у ратуші, але її лише будували, тож Потоцький одразу поправляється – «або в іншому достойному місці». Після молитви до Святого Духа мешканці Станиславова обирали 12 достойників. А ті вже поміж себе вони обирали двох проконсулів або бургомістрів, яких затверджував власник міста. Одразу на їхні місця з громади дообирали ще двох мужів, аби залишався повний склад магістрату.
Проконсули правили цілий рік, до наступних виборів. Виникає запитання, а навіщо Станиславову цілих два бургомістри, невже не вистачило б одного? Напевно цей дуалізм мав на увазі взаємний контроль обох очільників. Хоча двоє мерів – це ще не багато. У Львові взагалі було три бургомістри, які правили містом по чотири місяці.
Рада й лава
Наступний етап виборів відбувався напередодні Дня святої Агнеси, який римо-католики святкують 21 січня. Тоді з поміж 12 «депутатів» обирали війта та чотирьох радників (райців). Після погодження їхніх кандидатур із комендантом замку вони йшли до ратуші та складали офіційну присягу громаді міста.
Але й це ще не все. Із тих достойних мужів, що не стали ані бургомістрами, ані радниками чи війтом, на другий чи третій день після свята Агнешки, обирали чотирьох лавників, яких також приводили до присяги.
Привілей Андрія Потоцького через рік підтвердив польський король Ян Казимир. З часом кількісний склад магістрату дещо змінився. Історик Алоїз Шарловський подає, що він складався з 14 членів, з яких:
два бургомістри (до кінця ХVII століття їх ще називали президентами);
війт (адвокат);
заступник війта (віцеадвокат);
чотири лавники (скабіни);
сім радників (консулів).
Якщо скласти все до купи, то виходить 15 осіб, отже у Шарловського кінці з кінцями не сходяться. Інший дослідник, Францішек Валігурський, підтверджує, що чиновників було 14, але посаду віцеадвоката не згадує. Виглядає, що Валігурський таки краще дружив з арифметикою.
Схема магістрату, складена за Францішком Валігурським
Радники, лавники – від незнайомих назв у голові починається плутанина. Та насправді все було просто. Магістрат складався з ради й лави.
Рада: бургомістр і радники (райці) здійснювали адміністративне управління містом та розбирали цивільні справи.
Лава: війт і лавники займалися кримінальними справами, провадили слідство, складали заповіти й ділили майно небіжчиків. Лавничий суд навіть мав право «карати на горло», тобто виносити смертні вироки.
Не знаю, як у нас, але у Львові лавником міг стати кожен мешканець чоловічої статі старше 21 року. У лавники не могли потрапити: психічно хворі, сновиди, німі, сліпі, глухі, прокляті, виволані (вигнані, позбавлені прав), відступники від християнської віри, євреї, неодружені, незаконно народжені.
У локаційному привілеї Андрій Потоцький єдиний раз згадує конкретну особу. «З особливої ласки, в нагороду заслуг у заселенні міста» він дарує пожиттєве війтівство Бенедикту Андрушевському. Тут же оговорюється, що після його смерті війта треба переобирати щороку та нікому не надавати переваг.
Охоронці міської скарбниці
Як би ідеально не виглядала будь-яка система влади, без належного фінансування вона швидко перетвориться на фікцію. Потоцький добре подбав про матеріальне забезпечення магістрату. Магнат відписав йому лазню, цегельню, з вапняною піччю, бляхарню та перекупні крами на ринку, доходи з яких йшли на утримання міського уряду. Також і рада, і лава непогано заробляли на штрафах, які стягували з винних містян. Але й це ще не все. У скарбницю надходили податки з міських ваг і шротарні, з привозного пива і воскобійні, плюс якесь буркове, жирове й помірне.
Для збору та розподілу міських податків магістрат, разом з усією громадою, обирав двох містян, яких звали люнарями. У привілеї значиться, що вони мали бути дуже чесними, а після нових виборів повинні прозвітуватися перед міським урядом за витрачені кошти.
Польські міщани
Не забув засновник міста і правоохоронців. За львівським взірцем він дозволив винайняти шість міських слуг або ціпаків. То була така собі комунальна міліція, озброєна ціпами – звідти й назва. Ціпакі мусили виконувати всі урядові розпорядження, стежити за порядком у місті, особливо за замиканням брам, запобігати вночі пожежам і різним галасам. Магістрат забезпечував їх платнею та їжею.
Станиславів жив за магдебурзьким правом аж до захоплення Галичини австрійцями. Ті прагнули суттєво обмежити самоврядування та остаточно ліквідували його у 1786 році.
Автор: Іван Бондарев
Comments are closed.