Історія багато разів бачила, як під час бойових дій вчорашні запеклі супротивники пліч-о-пліч б’ються з новим, тепер уже спільним, ворогом. В Україні таке відбувалось під час визвольних змагань 1917-1920 років.
Але стосунки подібних союзників часто виявлялися, м’яко кажучи, неоднозначними, пише Репортер.
Наприклад, у мемуарах Валентина Сім’янцева є цікавий епізод, пов’язаний зі Станиславовом. Автор книги воював у війську Петлюри, а пізніше, коли головний отаман підписав антибільшовицький союз із поляками, частину Сім’янцева перевели до Галичини. І саме у Станиславові між союзниками трапилося таке собі прикре непорозуміння.
Польські жандарми. 1920 рік
«В одній вулиці, що виходила на перехрестя, де ми таборували, стояв обоз польської польової жандармерії (військової поліції — Ред.). Не любили ми своїх жандармів, то зовсім не було ніякої причини, щоб ми мали якісь сентименти до польських…
Довідались хлопці, що жандарми везуть багато грошей. І вирішили, що вони ліпше будуть охороняти ту скарбницю.
Трохи постріляли з ручного кулемету вгору й у той же час, там же, в сусідньому дворі, переклали гроші до мішка. І це зробили так швидко, що в сотні не зауважили їхньої відсутності.
А гроші? Прийшли махом, пішли прахом!».
До речі, військову поліцію і в сучасних арміях чомусь не дуже жалують.
