Історія про те, як восени 1939 року дружини радянських чиновників з’явились у Львівській опері в нічних сорочках, вже давно стала хрестоматійною.
Жінки, які до того бачили лише продукцію фабрики «Красная швєя», виявили їх у гардеробах галичанок і вирішили, що то вечірні сукні, пише «Репортер».
Мене дуже цікавило запитання – а чи розгулювали вони в пеньюарах по Станиславову? Юрій Андрухович у романі «Коханці юстиції» піддає це сумніву:
«Уявлення про совітів як про дику азійську голоту, обдерту, напівкримінальну і вічно п’яну, насправді жахливо далеке від істини. Скільки можна пережовувати всі ці нісенітниці про нічні сорочки і дамську спідню білизну, в яких офіцерські дружини начебто вибиралися до театрів!
Насправді то був достатньо різний і в самому собі розшарований та суперечливий субстрат. Виховані на поезіях Маяковського й Заболоцького, вони залюбки слухали опуси Шостаковича для квартету саксофоністів. Цитували напам’ять оберіутів та Ахматову, захоплювалися Чорним Квадратом та обома Кандинськими».
Читайте також: Легенди Станиславова. Перше кольорове фото
Письменник відверто стібеться. Хоча, цілком може бути, що поодинокі поціновувачі Ахматової зрідка траплялись у масі колишніх селян, робітників і матросів, винесених партійною рознарядкою на керівні посади.
І ось, нарешті, знайшлося документальне свідчення. У другому томі «Альманаху Станиславівської землі» є спогади Оксани Лемехи-Луцької про осінь 1939 року. Виявляється, в нас радянські панянки у нічних сорочках ходили не лише на променади, а й на службу!
«На вулицях міста і до праці появлялися московські жінки в різнокольорових нічних сорочках, що їх закупили в комісійних крамницях, та які уважали, що це «хороші плаття».
Читайте також: Легенди Станиславова. Тараканоград у Франківську (ФОТО)
Мемуаристка дуже яскраво описала, як прибульці долучалися до європейської моди. Першими до Станиславова приїхали чоловіки, які незабаром викликали сюди дружин. За час, проведений тут, вони встигли надивитись на стильних тутешніх панянок і зрозуміти, що їхні кохані будуть дещо виділятись на вулицях міста. Тому, як пише Оксана Лемех-Луцька, «нові комісари зустрічали своїх приїжджих жінок біля поїздів на залізничній станції, переодягаючи їх там же, в поспіху, в накуплену одежу і взуття, щоб місцеве населення не бачило їхніх «фуфайок» і ватованих чобіт».
Але голови перевзути неможливо, тож деякі «модниці» продовжували носили фуфайки поверх шовкових нічних сорочок.
