Австрійці вміли ставити пам’ятники. Згадаймо Адама Міцкевича – єдиний пам’ятник у Франківську, який дійшов до нас з імперської епохи, хоч і сильно модернізований у міжвоєнний час. А міг бути ще один, пише Репортер.
Поштівка з колекції Володимира Шулепіна
Після встановлення статуї Міцкевича у будівельного комітету залишилось 800 корон – сума немаленька. Виникла ідея встановити пам’ятник Тадеушу Костюшку – герою антиросійського повстання 1794 року. Статуя мала бути з каменю, місце їй підшукали на площі Гізели – тепер це східна частина Вічевого майдану, де ставлять ялинку.
Однак частина польської інтелігенції, яка входила до складу комітету, виступила проти. Вони запропонували витратити гроші на будівництво польської селянської бурси імені того ж Костюшка, де б могли жити й харчуватись діти з бідних родин, які навчались у Станиславові. Мовляв, бурса буде живим пам’ятником герою, а її вихованці поширюватимуть ідеї знаменитого повстанця і виростуть справжніми патріотами.
У червні 1904 року відбулося відкрите голосування. Вісім членів комітету висловились за пам’ятник, 16 – за бурсу. Невдовзі її відкрили на вулиці Вінсента Поля, 8 (початкова частина теперішньої Курінного Чорноти). Гуртожиток був розрахований на 40 мешканців. Туди брали дітей з католицьких сімей, але тільки тих, хто добре навчався у школах чи гімназіях. Справа добра, втім, ненароджений пам’ятник все одно шкода. Совіти борця з царизмом точно б не чіпали, тож він мав непогані шанси дійти до наших днів.
