Колись у Станиславові варили дуже добру мармуляду, тобто фруктове повидло. Навіть найбільша міська пожежа увійшла в історію як «мармулядова». Нині традиції того варіння потрохи відроджуються.
Наприклад, у магазинах «Делікатес» можна побачити гарбузовий конфітюр. Не фруктовий, не ягідний, а саме з гарбуза. Кажуть, що новий десерт пов’язаний із давньою легендою, пише Репортер.
Початок майже стандартний – бідний хлопець, небідна дівчина, кохання, жорстокі батьки. А от далі вже цікаво…
Наприкінці XVII століття жили у Станиславові Іван та Агнешка. Сирота Іван працював помічником пекаря, а Агнешка походила зі знатного роду. Про красу дівчини ходили легенди, її малювали художники, поети присвячували їй оди і т. д. Батько дівчини ніби був пихатим і суворим. Казав, що видасть доньку лише за шляхтича, і не якогось там, а як мінімум магната. Натомість Агнешка покохала бідного Іванка.
Хлопець навіть наважився свататись, але пихатий батько його на поріг не пустив, а слугам наказав винести сватам гарбуза. Агнешці заборонили бачитись із пекарем і відтепер з дому вона виходила лишень у супроводі старої служниці.
Але парубок не впав у відчай і все своє кохання вклав у солодкий десерт, виготовивши з того сумнозвісного гарбуза чудо-конфітюр. Такого делікатесу ніхто раніше не пробував і слава про нього швидко поширилась містом.
Через кілька днів у Станиславові відбувся ярмарок, на який з’їхалася вся навколишня шляхта. Батько Агнешки влаштував у себе грандіозний бенкет і вирішив здивувати своїх приятелів. Під час частування їм подали незвичний духмяний десерт, який кольором нагадував бурштин і просто танув у роті.
«Що це за диво?! – питали шляхтичі. – З якого заморського фрукту оце приготували?». Ніхто не міг повірити, що основою конфітюру став звичайний гарбуз. Не приховуючи задоволення, трохи нетверезий батько Агнешки раптом ляпнув, що за кухаря, який приготував конфітюр, не гріх віддати і власну доньку. Дівчина затамувала подих, а потім перепитала в батька, чи він чоловік слова. Той відповів, що слово шляхтича – закон. Коли ж довідався, що конфітюр приготував саме той Іванко, то заскреготав зубами, але гонор – то є гонор.
Згодом відгуляли весілля. Іван став особистим кухарем Юзефа Потоцького, Агнешка народила трійню, а її батько до кінця життя не їв солодкого.
