Одного дня зустрів я в Меморіальному сквері Володимира Барана. Це один з останніх старожилів Франківська, який чудово пам’ятає місто ще з польських часів і є просто безцінним джерелом інформації для краєзнавця. Ми зупинились поговорити про старий цвинтар, що був на місці теперішнього скверу.
«А ви знаєте, що надгробок Юзефи Дзвонковської, який відновили у наші часи, стоїть не там, де мав би бути? — сказав старий франківець — Хочете, я вам покажу, де вона насправді похована?».
Юзефа Дзвонковська — це та польська панна, яку кохав Іван Франко і навіть намагався з нею одружитись, щоправда, без успіху. Вона фігурує у знаковому вірші «Тричі мені являлася любов», де поет вивів її як «гордую княгиню». Передчасно померла від туберкульозу, могильна плита була зруйнована при ліквідації цвинтаря та відновлена у 2006-му, з нагоди 150-річчя Каменяра.
Ми порівнялись із сучасним надгробком з полірованого чорного граніту, однак, попрямували далі — туди, де паркова доріжка розходиться. Баран обрав стежку, що веде до виходу з парку з боку вулиці Сімкайла, і зупинився, пройшовши три метри від перехрестя.
Фото з архіву Михайла Головатого
«Дзвонковська похована тут, ближче до лівого краю доріжки, — показав він. — Я добре пам’ятаю це місце, бо багато разів проходив повз нього, коли бігав на побачення до дівчини, яка мешкала на сучасній вулиці Бандери. Це була масивна плита із сірого пісковику, від старості вросла у землю. Крім Юзефи, під нею поховали ще її матір і, здається, сестру. Коли ж на початку 1980-х цвинтар нищили, то екскаватори позносили надгробки, але кістки ніхто не чіпав. Отже прах Дзвонковської і досі тут. Під тротуарною плиткою».
