Храм святого Пантелеймона ховається серед карпатських лісів. Це розкішна білокам’яна споруда, що височіє над Дністром на пагорбі, який раніше називався Виноградна гора.
Важко повірити, що цей храм вистояв майже вісім століть і тепер ніби нагадує нащадкам про усю розкіш і велич Галицько-Волинського князівства, з якого тут усе починалась, пише Репортер з посиланням на Укрінформ.
Резиденція князя Романа
Насправді, цей храм тоді не був центральним, бо головні будівлі давнього Галича XII-XIII століття розміщувались ближче до нинішнього села Крилос. Учені вважають, що таких церков тоді було не менше п’ятнадцяти, але тільки одна з них уціліла. Припускають, що храм св. Пантелеймона раніше був резиденцією одного з галицьких князів, де народився і виріс майбутній Король Данило.
«Більшість істориків схильні вважати, що цим князем був Роман Мстиславович – нащадок волинської гілки Мономаховичів, який на рубежі XII-XIII ст. став Галицьким князем і об’єднав Волинь і Галичину в єдину державу. Пізніше, вже у часи князювання його сина, ця держава була піднесена до статусу королівства. Від 1253 року його старший син Данило коронувався на короля Русі. Сам храм був посвячений дідусеві Романа Мстиславовича, князю київському Ізяславу, який отримав у хрещенні ім’я Пантелеймон», – розповідає завідувач науково-освітнього відділу Національного заповідника «Давній Галич», кандидат історичних наук Андрій Стасюк.
Відтак, каже історик, є всі підстави стверджувати, що наш перший король Данило Романович і його молодший брат Василько народились і були охрещені саме у цій резиденції. Їм’я їхньої матері досі залишається загадкою для дослідників. Джерела стверджують, що вона була візантійкою. Аби одружитися з нею, князь Роман відправив свою першу дружину у монастир.
«Тоді це був єдиний шлях до другого шлюбу, в якому у Романа народились два сини: Данило і Василько. Після смерті батька вони намагались відновити його спадщину.
Збирання земель Романа, якого ще називали самодержцем усієї Русі, тривало понад 40 років. Лише у 1245 році спадкоємцям остаточно вдалося відбити усі претензії руських князів, угорських та польських володарів», – розповідає Андрій Стасюк і уточнює, що називати короля Данила «галицьким» є не зовсім коректно.
«Галицьким» його зробили історики, до того ж – російські. Жодне давнє джерело його так не називає. Російські історики XIX ст. це зробили для того, аби прив’язати Галичину до своєї концепції «давньої Русі», спадкоємцями якої вони себе вважали, хоча Галичина тоді була у складі Австрійської імперії. Російські історики однозначно стверджують, що Русь – то Росія, хоча це зовсім різні поняття і походять вони з різних епох.
«Росія» – це XVIII століття, грецька назва, яку запровадив Петро I для своєї держави, а до того вона називалась «Московське царство», – роз’яснює історик.
Князь Роман помер у 1205 році за загадкових обставин. Відомо, що він вирушав у похід на територію Польщі. Там його убили тамтешні князі, про що потім шкодували. Досі невідомо, де похований Роман Мстиславович. Одна з версій говорить про те, що галичани викупили його тіло і поховали у Галичі. Найбільш вірогідною залишається версія про те, що він похований саме у храмі св. Пантелеймона.
«Є підстави вважати, що таке поховання тут може бути. Треба було б провести ще дослідження, але втручатися у споруду, якій понад 800 років, та ще й на глибину більше двох метрів, де можуть бути поховання, трохи небезпечно. Як із міркувань безпеки, так і з погляду на охоронне значення цієї пам’ятки», – говорить науковець.
Розквітлий хрест
Однією з принад храму св. Пантелеймона є також його архітектура. В її основі – правильний квадрат, що є традиційним для православної церкви. Утім портал храму, а це вхід до нього з оздобленими колонами, виконаний у романському стилі. Аналоги таких порталів, стверджує Андрій Стасюк, можна зустріти у Польщі, в центральній Німеччині, Угорщині та навіть на півночі Італії. У київських храмах такої оздоби не використовували.
«Це не дивно, бо знаємо, що Роман Мстиславович був пов’язаним із представниками тогочасного західного світу. До прикладу, він був одним із жертводавців ерфуртського монастиря бенедиктинців. Відколи тамтешні монахи дізналися, що Роман помер, то щороку 19 червня, у день його смерті, відправляли заупокійну літургію», – зазначає історик.
Під час будівництва храму використовували пісковик і вапняк, що дало йому білу окрасу. Найбільш імовірно, матеріал привозили з Миколаївського району, Львівської області.
«Очевидно, камінь сплавляли вниз по Дністру. Втім, зовсім недавно відкрили родовища у Новому Мартинові, Галицького району. Там знайшли дуже схожий камінь. Ще є версія, що поклади такого матеріалу брали з села Дубівці, біля Галича. Однозначно, камінь був привозний, але не з далеких країн», – стверджує Андрій Стасюк.
Втім, унікальними є не лише архітектурні особливості храму св. Пантелеймона, але й малюнки на ньому. Однак це не фрески і не розписи давніх художників. Коли підійти до будівлі ближче, можна помітити дуже багато різноманітних хрестів, висічених просто на стінах храму. Серед них домінують Єрусалимський і так званий «розквітлий хрест» (із квітковим орнаментом – авт.). Історики пов’язують ці малюнки з тим, що саме у цьому храмі свого часу міг зберігатися фрагмент Животворящого хреста, на якому був розп’ятий Ісус.
«Одна з версій дослідників вказує на те, що візантійка, дружина Романа Мстиславовича, привезла такий хрест із фрагментом Животворящого хреста з Візантії сюди, у храм св. Пантелеймона, на початку XIII ст. Власне оці хрести, висічені на стінах храму, можуть вказувати на те, що тут зберігалась християнська реліквія. Потім дерев’яний хрест потрапив до Львова, а вже навесні 1340 рjre був вивезений до Польщі, а звідти – до Франції. Сьогодні його можна побачити у Соборі Паризької Богоматері», – зауважує історик.
Нині науковці припускають, що саме «розквітлий хрест» Король Данило використовував у своєму родовому гербі, перейнявши цю традицію від візантійських імператорів.
«Візантійські імператори часто вважали «розквітлий хрест» своїм символом. Оскільки мама Данила походила з династії Візантійської імперії, то вона дуже багато тих традиції запровадила в сім’ї. Серед літописів можна зустріти згадку про одну із зустрічей європейських володарів у XIII столітті. На неї Данило приїхав «у багряниці» (плащ багряного кольору – авт.). Цим він, очевидно, підкреслював, що був нащадком візантійських імператорів. Сини Данила теж мали класичні імена, які походять із Візантії, – Іраклій та Лев. Очевидно, дітей називали під впливом їхньої бабусі», – припускає Андрій Стасюк.
Продовження тексту за посиланням >>>>>
Читайте «Репортер» у Telegram – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні
Comments are closed.