Історія

Гірка. Як то було за Польщі ІІ

Google+ Pinterest LinkedIn Tumblr

Продовжуємо друкувати спогади, які художник Ігор Роп’яник записав від своєї мами – Галини Ільби (в дівоцтві). З них ми довідаємось, у що одягались, що їли й куди ходили наші прадіди з прабабусями, Репортер.

Першу частину історії читайте за посиланням.

girr (4)

Розваги далекого мікрорайону

Гірка вважалась районом залізничників. Тут мешкали прості роботяги – машиністи, кондуктори, шляхові робочі та працівники паровозоремонтних майстерень. Колійове начальство та інженери жили в елітному кварталі, званому Леонівкою – в районі сучасної вулиці Тарнавського.

Головним українським храмом Гірки була церква Святого Йосифа Обручника. Її збудували ще до Першої світової на пожертви залізничників. Туди вони ходили по неділях, там хрестили своїх дітей. Наприкінці 1920-х священиком був отець Вальницький, який хрестив мою маму.

girr (1)
Поруч із церквою розташовувався будинок «Просвіти»

 

У будинку біля церкви розташовувалась «Просвіта». Вечорами молодь відвідувала драматичні й хорові гуртки, старші люди читали лекції. При «Просвіті» був оркестр «Зоря», де грали багато колійовців. На різдвяні свята музики ходили попід вікна і грали коляди. Організовували танцювальні вечори, куди дівчата приходили з мамами. Останні втішались, коли їхніх донечок запрошували на танці, й чорно заздрили, коли ні.

Найбільші забави відбувались на стадіоні, який належав спортивному товариству «Сокіл» (тепер стадіон «Гірка»). Там часто влаштовували спортивні змагання, різні фестини, а взимку поле заливали водою і робили ковзанку.

Був популярним і кінематограф. Найчастіше ходили до кінотеатрів «Тон» (тепер «Люм’єр») та «Уранія» (на місці лялькового театру). Мамі запам’яталась стрічка «Голгофа» – про Ісуса Христа, а також американський, ще німий фільм «Кохання Тарзана».

Також за Польщі існував звичай: коли хтось був дуже хворий, лежав при смерті й не міг піти до церкви на сповідь, священик із паламарем вирушали до нього фіакром. Усю дорогу паламар дзвонив маленьким дзвіночком. Люди вже знали, що до чого, і коли фіакр порівнювався з ними, вклякали та казали: «Їде з паном Богом».

А ще багато читали. Особливо газети. Українці купували «Новий час» і «Діло», поляки – «Дзєннік поранни» та «Вєк нови». Малі хлопці бігали по вулицях і кричали «Вєк нови упадл на глове, зламал собє карк на полове!».

Як робили бізнес

Мій дід Василь Ільба працював машиністом на колії. Тоді професія залізничника вважалася доволі престижною, насамперед через високі зарплати. Наприклад, дід отримував 300 злотих на місяць, а вчителі народних шкіл заробляли 100-120 злотих.

Ліворуч від церкви був невеличкий базарчик, де селяни з Вовчинців продавали городину. А далі, вздовж всієї вулиці Вовчинецької, розташовувалися різні крамнички, булочні, шинки. Наприклад, магазин Кренґлера, де продавались тканини, чи продуктова крамниця Кока – аналог сучасного міні-маркету. Прилавки ломились від товарів – ковбас, чорної та червоної ікри, помаранчів, бананів і багато всього іншого.

girr (2)
Василь Ільба та його друзі-залізничники

 

Наша родина найчастіше купувала продукти у магазинчику Штейна, який стояв на розі Завулкової та Вовчинецької. Дітям брали гарбузове насіння, що продавалось у паперових торбинках. У деяких були невеличкі подарунки – ножичок, дешева каблучка, чайна ложечка. Коштували вони кілька грошей.

Продавці добре знали своїх клієнтів та охоче відпускали у борг, чи, як тоді казали, «на віру». Торговець усе записував у журнал хімічним олівцем (аби не стерли), а коли залізничники отримували зарплату, то розраховувались за цілий місяць.

На початку 1930-х у країні посилилась політика полонізації. Залізничне начальство примушувало мого діда, аби той записався римо-католиком. Він відмовився і його виперли на пенсію. Через те, що мав неповний стаж, пенсія вийшла маленька – 60 злотих.

girr (3)
На пенсії дід став фермером

 

Але дід не здався і незабаром започаткував власну справу. Тоді в районі теперішньої вулиці Вільної були поля, що належали церкві. Дід Василь домовився зі священиком і взяв ці землі в оренду. Купив бричку, коня, корову, свиню, біля хати збудував стаєнку. Вирощував жито та овочі. На посівну й для збору врожаю наймав селян із Вовчинців. Їм платили та годували обідом. Потім люди самі приходили і пропонували: «Ну що, сапаємо?».

Що по чому?

Скільки тоді заробляли залізничники ми вже знаємо, а ось на що вони витрачали гроші?

Найдешевше вбрання коштувало 28 злотих. Дорожчими, але й якісними, були костюми з анг­лійського сукна, що тягнули на 120 злотих.

Взуття продавалось від 3 до 30 злотих. Найдорожчі називали «англіками», оскільки виробляли їх на туманному Альбіоні. Взагалі у міжвоєнній Польщі все англійське було еталоном якості та доб­рого смаку.

Найкращими взуттєвими магазинами були «Делька» (один на стометрівці, інший – навпроти катедри) та «Бата», що на початку Бельведерської. Останній належав чехові Томашу Баті, який тримав мережу по цілій Європі. Популярність він завоював доступними цінами. Там працювали молоді вродливі жінки в однакових сукнях. Вони власноруч приміряли взуття на нозі клієнта.

Коли залізничники верталися з рейсів додому, вони свято дотримувались певного ритуалу. Перш за все, милися, а ввечері йшли до кнайпи на пиво. Стояла вона десь між сучасними вулицями Гуцульською і Оборонною, приблизно там, де зараз колиба «Трембіта». Поруч була цукерня, де продавали тістечка і ружеву воду. Дід часто брав мою маму з собою, купував їй кремове тістечко, а потім йшов з друзями на пиво. Тоді сухарики й горішки ще не увійшли в моду, тому під пиво замовляли голубці чи кишку (кров’янку).

Гальба пива коштувала 20 грош. На свята купували маленькі дерев’яні бочечки по 25 літрів, які називалися «бенькартами». До них ще треба було орендувати краник, який потім повертали у крамницю.

Любителі міцніших напоїв надавали перевагу спирту «Бонґо». Він продавався у літровій пляшці і коштував 9 злотих. У нашій родині робили вино з жита, куди кидали цукор і жменьку родзинок. Виходив золотистий духмяний напій, що нагадував угорський «Токай».

Хліб усьому голова

На вулиці Курбаса є будинок, в арці якого прокладені рейки. Там у підвалі мав пекарню українець Вишницький, з донькою якого – Іриною – товаришувала моя мама. Можливо, тими рейками у вагонетках вивозили випічку, яку на вулиці завантажували на вози. Під час війни родина Вишницьких виїхала до Америки.

Ще одну велику пекарню тримав єврей Цванґлер. Його заклад містився перед тунелем, з правого боку Вовчинецької (як йти до Василіянок).

Навпроти торгувала його затята конкурентка – полька пані Вурцльова. На смак мами, вона робила дуже гарні булочки, рогалики та кайзерки.

Хліб (білий) тоді пекли у бамбукових кошиках, через що він мав круглу форму. Буханець важив 2 кг і коштував 60 грош.

Ціна булочок залежала від свіжості. Щойно спечені продавались по 5 грош, вчорашні – по 4, позавчорашні – по 3 і т. д. Були ще «водні булочки», що нагадували основу сучасних гамбургерів. Вони йшли по 2 гроші і з них робили канапки дітям у школу.

girr (5)

Рогалики зверху посипалися сіллю, тому їх охоче купували чоловіки – до пива.

Що таке кайзерки? То є кругла булочка, на якій, ще сирій, посереди­ні робили хрестоподібні надрізи. Коли вона спікалась, то «розчепірювалась» і усі сегменти посипалися маком. Традиційно з кайзерок майстрували канапки зі шпротами.

Чого я зупинився на хлібі? Бо мій тато, Остап Роп’яник, в юності певний час працював у пекарні і часто згадував про це. Якраз тоді, у 1933 році на Східній Україні лютував голодомор, вмирали десятки тисяч людей. Однак у СРСР запевняли, що ніякого голоду немає і активно експортували хліб. До Польщі з України надходило одеське борошно марки «Сонце». Воно було у полотняних мішках такої якості, що жінки шили з них жакети і спідниці.

Крім муки, з Союзу поставляли оселедці у бочках – «люксусові». Були ще й в банках, які називали «москаликами». На Святвечір такий оселедець вважався справжнім делікатесом.

Галичани навіть уявити собі не могли, що незабаром «москаликів» тут значно побільшає. І будуть вони не у банках – на танках.

Далі буде.

Автор: Іван Бондарев

Донат
Читайте «Репортер» у  Telegram та Instagram  – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні
 

Comments are closed.