Чорно-білі дев’яності ІІ

Продовжуємо екскурсію за мотивами старих мистецьких фото Тараса Яковина. Місце – Івано-Франківськ, час – початок 1990-х, пише Репортер.

Фото №1

Минула наша прогулянка завершилася на парному боці вулиці Тринітарської. Першу частину історії читайте тут.

Сьогодні почнемо з протилежної її частини (1). За 20 років тут не змінилася хіба тротуарна плитка – знаменита шашка Трилінського. Невеличкий скверик ліворуч забудований торговим центром. Дві кам’яниці навпроти теж знесені під будівництво. Якщо ближча на фото скидається на аварійну, то іншій явно нічого не бракує.

Фото №2

Світлиною № 2 запросто можна ілюструвати Станиславів часів німецької окупації. Сірі обшарпані фасади, сміття на дорозі, жодної вивіски. Втім, саме так виглядала вулиця Станіславська на початку 1990-х. Тепер картинка змінилася кардинально. Ліворуч маємо тильний бік торгового центру, а триповерхову кам’яницю реставрували коштом відомого франківського підприємця Олега Заріцького, який має там офіс. Поки що відновлення історичних споруд у нас скоріше виняток, ніж правило. На жаль.

Фото №3

А це – площа Шептицького (3), точніше її північна частина, праворуч від Музею мистецтв Прикарпаття. Дякувати Богу, тут нічого не знесли, натомість капітально забудували внутрішнє подвір’я тих двоповерхових кам’яничок. Зараз там тильна частина готелю «Атріум», а на місці дерева – літній майданчик кав’ярні «Бізе».

Фото №4

Місцину на фото № 4 одразу й не впізнаєш. А це вулиця Січових Стрільців, неподалік від перехрестя з Коновальця. Кадр зроблений із вікна редакції газети «Галичина». Маленької хатинки на три вікна давно нема. Щоправда, тут треба віддати належне забудовнику – він «запломбував» міжбудинковий проміжок скромною двоповерхівкою. Вона якщо й не ідеально вписалася в середовище, то точно не ріже око (Січових стрільців, 48).

Фото №5

На певний час залишимо центр, ідемо на вулицю Шевченка. Аби ідентифікувати фото № 5, довелося навіть використати Яндекс-панораму. Праворуч бачимо фрагмент будинку № 88, далі – кам’яниці 90 і 92. Якщо перша ззовні майже не змінилась, то до наступної добудували другий поверх. Крайній будинок взагалі не впізнати – на його місці нині сучасний двоповерховий особняк. Також зникла колонка, яку демонтували працівники водоканалу, – можливо, щоб перекрити мешканцям доступ до халявної води.

Фото №6

Настав час пройтись по стометрівці. Це її кінцева частина (6), ближче до злиття з вулицею Вагилевича. Якими були відмінності сотки дев’яностих від теперішньої? Насамперед, на ній було багато невеликих фонтанів, фрагмент одного з яких бачимо ліворуч. Виглядає той фрагмент доволі сумно – плитка з білого мармуру зазнала важких втрат.

Ліворуч: доступ до податкової перекриває паркан, а на фасаді бачимо якусь арматуру. Це міська влада намагається облагородити совкову коробку. Вона впорається із цим завданням…

Під ногами перехожих «крупнокаліберна» тротуарна плитка. Це було ноу-хау для Івано-Франківська, втім перший млинець вийшов грудкою. Нова плитка виявилася дуже неякісною та скоро покришилася. Навіть на фото видно, що стан тротуарного покриття далекий від ідеального. Варто згадати, що пішохідною вулицю зробили у 1986 році, тобто пройшло не так вже й багато часу, а сотка вже втратила свій товарний вигляд. Справжніх європейських рис вона набуде лише на початку 2000-х, після кардинальної реконструкції центру міста.

Фото №7

Стометрівка плавно перетікає у вулицю Незалежності, попри яку є так звана площа Івана Франка. Так звана вона тому, що жоден будинок до неї не приписаний – усі належать до Незалежності. Фасадом на площу виходить готель «Україна», пізніше перейменований в «Надію». Готель відкрили у 1975 році і згодом перед ним запрацював доволі потужний фонтан (7). Він був виконаний у «ковальських традиціях» за оригінальним проектом. Туристи з готелю кидали в його чашу дрібні монетки, аби ще раз повернутись на Прикарпаття. Коли фонтан чистили і воду спускали, хлопці з сусідніх хрущовок назбирували там непогані кишенькові.

Фото №8

На початку 2000-х територію навколо готелю впорядкували. Фонтан зазнав кардинальних змін. Басейн різко зменшився у розмірах, а замість кованих прикрас по центру встановили «Кульбабу», яка дала назву водограю. За взірець взяли київський фонтан з Майдану.

На завершення дамо трохи природи (8). Ні, це не парк Шевченка й навіть не сквер Міцкевича. Так колись виглядала площа Ринок, її південний бік. На задньому плані видно вітринні вікна будинку, де зараз міститься аптека «Гедеон Ріхтер». Тоді навколо ратуші росло багато дерев і декоративних чагарників. Більшу частину з них вирубали при реконструкції площі в 1999 році.

Автор: Іван Бондарев