Історія

Честь і слава Станіслава

Сучасні видання час від часу тішать читачів усілякими рейтингами на кшталт найбагатших, найвпливовіших чи найодіозніших мешканців планети. Цікаво, а чи хтось робив подібний рейтинг у масштабах Івано-Франківська? Так.

І сьогодні «Репортер» презентує громадськості топ-десятку видатних мешканців Станиславова.

У цій кам’яниці Дмитро Вітовський проходив адвокатську практику

Поштівка з колекції Зеновія Жеребецького

Як влучити в десятку?

У 2010 році на одному з засідань історико-краєзнавчого об’єднання «Моє місто» виникла ідея скласти список містян, які залишили яскравий слід в історії та культурі. Одразу встановили обмеження: «кандидати» мусили певний час проживати у Станиславові й бути українцями. Аби не образити нікого з живих знаменитостей, обирали лише з померлих. Кожному з учасників об’єднання (пізніше до складання рейтингу долучилися Юрій Андрухович і Тарас Прохасько) запропонували написати список із десяти осіб, розставивши їх за значимістю. Загалом згадали 53 людей. Після підрахунку визначилась станиславівська топ-десятка.

Зрозуміло, що цей рейтинг – суб’єктивний. Переважна більшість «членів журі» є гуманітаріями, тому серед номінантів багато саме історичних постатей і діячів культури.

Протягом 2011-2012 років видавництво «Лілея-НВ» випустило серію листівок «Постаті мого міста». Крім портрету, кожен випуск містить точну копію автографа, на пошуки яких видавець Василь Іваночко потратив багато часу й зусиль. На звороті – коротка біографічна довідка особистості.

Ідеолог ОУН

Десяту сходинку займає Степан Ленкавський (1904-1977). Один із 28 співзасновників Організації Українських Націоналістів (ОУН) і чи не головний її ідеолог. Найбільш прославився як автор «Декалогу» – десяти заповідей українського націоналіста, в якому виклав основні морально-етичні засади учасника національно-визвольної боротьби.

Під час розколу ОУН рішуче прийняв сторону Бандери, обіймав посаду референта пропаганди. Після невдалої спроби проголосити Українську державу в 1941-му, був заарештований і три роки просидів у концтаборі Аушвіц. По війні мешкав у Західній Німеччині, курував військовий сектор і кілька років очолював провід ОУН. Похований у Мюнхені.

Що має спільного з Франківськом? По-перше, народився в Угорниках, які сьогодні входять до складу міськради. По-друге, навчався в українській Станиславівський гімназії, яку з успіхом закінчив у 1924 році.

Метелик з Ковальської

Слідом за Ленкавським йде українська письменниця, яка творила під псевдонімом Ірина Вільде (1907-1982), а насправді – Дарія Макогон (по чоловіку – Полотнюк).

У 1935 році вона надрукувала повість «Метелики на шпильках», за яку отримала нагороду Товариства письменників і журналістів імені Івана Франка (Львів). Критика оцінила цей твір як «етапне явище у розвитку модерного стилю в українській літературі, свіжий струмінь психологізму, легкої грайливости слова, химерності образу, а за разом – маніфест нової жіночности».

Радянська влада поважала письменницю, яка була головою Львівської організації спілки письменників і депутатом Верховної Ради УРСР. За роман-епопею «Сестри Ричинські» Вільде отримала Шевченківську премію. Місто своєї юності пані Ірина не забула та описала у повісті «Ті, з Ковальської».

У сучасній Україні її твори перевидаються комерційними видавництвами, а це означає, що письменниця й досі цікава читачам.

У Станиславові Дарка Макогон закінчила гімназію Українського Педагогічного товариства. Разом із батьками мешкала протягом 1923-27 років на вулиці Шевченка, 16 (тепер Княгинин).

Творець української армії

Восьме місце посів Дмитро Вітовський (1887-1919). Усі енциклопедії в один голос називають його визначним військовим діячем. У 1912 році він організував втечу з в’язниці «Діброва» Мирослава Січинського, який застрелив галицького намісника.

Втім повністю Вітовський розкрився із початком Першої світової війни. Добровольцем пішов у Січові стрільці, дослужився до командира батальйону. Керував захопленням влади у Львові під час «листопадового зриву». За ЗУНР – державний секретар (міністр) військових справ. Загинув у авіакатастрофі, повертаючись з Паризької мирної конференції. Деякі історики вважають, що якби Вітовський вижив, то результат польсько-української війни міг бути зовсім інший.

У нашому місті майбутній міністр вчився в гімназії та мешкав у бурсі святого Миколая, що на Чорновола, 9. Через москвофільські настрої в закладі згодом переїхав до іншого «гуртожитку». На початку 1910-х стажувався в адвоката Партицького, контора якого містилась на стометрівці, у будинку, де зараз Райффайзен Банк Аваль.

Пан професор

Під номером 7 значиться Микола Сабат (1867-1930), професор Празького і Львівського (підпільного) університетів, член філологічної комісії Краківської академії наук.

Народився в Обертині, закінчив Станиславівську гімназію та Львівський університет. Вважався авторитетним науковцем у класичній філології та античній археології.

У 1905 році очолив новостворену українську гімназію у Станиславові. Із перервою перебував на цій посаді до 1927 року. В часи ЗУНР був товаришем (тобто заступником) міністра освіти.

Власної родини Сабат не мав, тому весь свій час і гроші віддавав на розвиток гімназії. Навіть мешкав там. Був досить авторитарним керівником, якого побоювались як учні, так і викладачі. Викладав латину і грецьку мову. Помер від серцевого нападу. Похований на старому станиславівському цвинтарі. Склеп знищений.

Філолог від Бога

Далі – Євген Желехівський (1844-1885). Список його титулів досить розлогий: мовознавець, лексикограф, етнограф, фольклорист, педагог і громадський діяч.

Від 1872 року і аж до самої смерті Желехівський мешкав у Станиславові. Його будиночок не зберігся, зараз там радянська «хрущовка» на Чорновола, 21а. Викладав українську та класичну мови у місцевій гімназії. Заснував та очолював станиславівську філію товариства «Просвіта». З власної ініціативи зібрав при ній велику бібліотеку.

Справою всього його життя було видання двотомного «Малорусько-німецького словара», куди увійшли понад 64 000 слів. Для словника професор опрацював фонетичний правопис, відомий як «желехівка». Він офіційно використовувався на Галичині протягом 1893-1922 років. На основі «желехівки» сформувався сучасний український правопис.

Хворів на рак шкіри. Похований у Станиславові. Могила збережена. Та найбільшим пам’ятником для нього є рядки Івана Франка про те, як «нашої мови скарбницю здвига професор Євген Желехівський».