1936 року на вершині гори Піп Іван (тепер – Івано-Франківська область) Польща почала зводити унікальну метеорологічно-астрономічну обсерваторію. Як довго вона функціонувала, які таємниці приховувала і яку роль відіграє тепер?
Східні Карпати розляглися від Польщі на півночі через Словаччину, Україну й аж до Румунії на півдні. До них входить чимало гірських масивів, зокрема такі найвідоміші, як Бескиди, Ґорґани, Мармароси, Чорногора. На Чорногорі розташовано аж шість гір-двотисячників, зокрема й своєрідний символ України — Говерла. Одним із найпривабливіших туристичних об’єктів є третя за висотою гора масиву — Піп Іван (2022 м над рівнем моря), що приваблює любителів гір не тільки мальовничими краєвидами, а й історією. На ній міститься найвище розташована в Україні споруда — колишня астрономічно-метеорологічна обсерваторія, яку почали зводити понад 85 років тому, коли ці терени входили до складу Польщі, пише НП.
Походження назви гори
Як переповідають місцеві мешканці, вершина споконвіку вважалася священною. Щороку на Купальське свято (7 липня) гуцули здійснювали сюди паломництво, щоб віднайти цілюще карпатське зілля, магічну квітку папороті й розпалити величезну ватру – Живий вогонь. Пізніше постала й легенда про священника Івана, який на Купала водив людей на вершину молитися. За іншими переказами, так гору назвали через скелю, що обрисами нагадувала священника (попа) в рясі.
Існує чимало легенд і про другу назву – Чорна Гора. Буцім саме тут Олекса Довбуш подолав нечисту силу, через що скелі Попа Івана почорніли. А ще сучасники називають гору Гуцульською пірамідою за аналогією до єгипетських пірамід.
Все частіше доводиться чути теорію походження назви від стихії — вітру, й тому, мовляв, доцільніше вживати «Попіван» чи теж «Розспівана вершина», адже через часті й сильні вітри на горі чутно безупинні співи, які часом доводили людей до божевілля.
Білий Слон у Карпатах
Ще одна назва, яка, щоправда, більше стосується будівлі, ніж самої гори, — Білий Слон. Місцеві гіди часто оповідають туристам, що так обсерваторію назвали через те, що взимку вона покривається метровим шаром льоду і формою нагадує казкову тварину.
Інші, більш обізнані з історією об’єкту, пов’язують назву з англійським фразеологізмом white elephant, що означає екстравагантний непрактичний подарунок, якого важко позбутися.
Будівництво обсерваторії
Ідея звести обсерваторію на південно-східних периферіях Другої Речі Посполитої виникла у середині 30-х років ХХ ст. Розташування об’єкту мало важливе військове значення: насамперед давало змогу збирати метеодані, потрібні для авіасполучення з південно-східними теренами. Але була ще одна ціль.
Головний інвестор будови, ЛОПП Liga Obrony Powietrznej i Przeciwgazowej як місце будівництва розглядав дві вершини: Говерлу та Піп Іван. Проте через кращу доступність та, як казав головний ініціатор будови генерал Лєон Бербецький, «щоб не надто псувати профіль хребта», обрали другу гору. Згідно з проєктом, під будівництво було потрібно 23 га землі. 13 га відкупили за ціною 50 злотих за гектар у місцевих мешканців
Для порівняння: середній місячний дохід у РП в ті роки становив 200 злотих, проте для гуцулів 50 злотих за гектар було високою ціною., а решту, 10 га, подарувала власниця Тереса Любомірська Дружина графа Казімєжа Любомірського, першого посла Речі Посполитої у Вашингтоні (1919–1922).. У травні 1935 року помирає Юзеф Пілсудський і ЛОПП називає майбутню обсерваторію на честь маршала.
Конкурс на архітектурний проєкт будівлі оголошували двічі. У першому, відкритому, взяли участь лише два архітектори й жоден не впорався з поставленим завданням. Тому другий конкурс був уже закритий і в ньому взяло участь п’ять архітектурних бюро. Переміг проєкт Казімєжа Марчевського та Яна Погоського.
1935 року розпочалася підготовка до будівництва: проклали дорогу й вивезли на вершину понад 800 тонн будматеріалу. До робіт залучали і військових, і місцевих гуцулів й гуцулок, одна з яких, Василина Зеленчук, пізніше згадувала:
“На будівництво возили каміння, цемент, вапно, дерево з Шибеного — кіньми або носили на плечах. На цій будові працювали й ми із батьком. Будова починалася зі спорудження дороги. По гірських схилах метр за метром її прокладали кілька сотень гуцулів, які мали великий заробіток як на ті часи”.
Для місцевих, з одного боку, це була неймовірно важка праця, але з іншого — справжня золота жила. За вивіз вантажу на гору платили 12 злотих готівкою. Вправний ґазда за погодної літньої днини міг здійснити два сходження, тобто заробити навіть 24 злотих на день. Для порівняння: вечеря у фешенебельному варшавському ресторані «Вікторія» тоді коштувала 7–9 злотих.
Відкриття обсерваторії
Будинок звели доволі швидко — за два роки. Вже влітку 1938-го відбулося офіційне відкриття за участі перших осіб держави. Як згадує житель села Криворівня Іван Цвілинюк, делегація прибула аж 23 автівками:
“Я був тоги хлопчішім, мав 11 років їк видкривали обсерваторію на Попівані, але добре памнітаю, єк їхала икас паня з Варшави принімати тоту будову. Казали, шо тота паня дала на будову міліон золотих. Призидентом тогди був Гнат Мостіцький. Того дня я виліз у вершєк черешні ай видів, єк їхали тоти авта. То було 23 авта, тилько авт разом я до того часу ші ни видів”.
Стрічку перерізав маршалок Сенату Алєксандер Пристор. На гору також піднялися заступник міністра зв’язку, інженер Юліан Пясецький; президент наглядової ради ЛОПП генерал Лєон Бербецький, директор Державного метеорологічного інституту, доктор Ян Блятон, а ще велика група гуцулів на чолі з вуйтом міста Жаб’є Тепер — Верховина Івано-Франківської області. Петром Шекериком-Дониковим.
Надсучасна обсерваторія, збудована з найдорожчих матеріалів, не мала аналогів у всій Другій Речі Посполитій.
Обсерваторію збудували за принципом полярної станції: частини будинку поєднані численними переходами, які утворюють своєрідний лабіринт. Монументальна споруда, товщина стін якої коливалася від 1 до 2 метрів, мала 4 поверхи: два над і два під землею, а по боках астро- та метеовежі. Мабуть, тому серед місцевих кружляла легенда, яку подав професор Єжи Крейнер:
“Справжній Поп знаходиться глибоко всередині гори, а сама будівля — тільки манекен, що прикриває підземний аеропорт. Коли «Він» Так Мідовича називали місцеві. натискає приховану у настінній скриньці кнопку, частина підлоги його кабінету, як ліфт, спускається вглиб гори”.
Офіційно обсерваторія перебувала на утриманні Державного метеорологічного інституту (ДМІ), але в будівлі розмістилося кілька інституцій — кожна зі своїм персоналом, загалом 16 осіб. Так астрономічний відділ підпорядковувався Варшавському університету, а метеовідділ – ДМІ. Зважаючи на факт, що гора знаходилася на польсько-чехословацькому кордоні, а з березня 1939 року, після анексії угорськими військами Підкарпатської України, — на польсько-угорському, тут також розмістили відділ Корпусу охорони кордонів. Як свідчить детальний аналіз приміщень колишньої обсерваторії та старі фотографії, в будівлі була й секретна кімната, ймовірно, — пункт радіорозвідки.
Що цікаво, керівник обсерваторії Владислав Мідович, уродженець прикарпатського села Микуличин, жив тут разом із дружиною Антоніною та шестилітнім сином Яцеком. Умови для життя були не найсприятливіші. Від обсерваторії до найближчого відділення пошти було 20 км, до лікаря – 50 км, а залізничного вокзалу в Коломиї – понад 120 км. Не зважаючи на це, Владислав Мідович із трепетом згадував перебування на Попі Івані:
“Наймиліше було вечорами у спільній кімнаті, особливо коли за вікнами з потрійними шибами вила хуртовина чи буревій. Велике радіо ловило майже пів світу, цокали м’ячики для настільного тенісу, і лише чергові метеоролог, механік або унтер-офіцер прикордонної служби, які змушені були час від часу виходити, звітували, що робота ведеться без перебоїв, а прилади та агрегати працюють”.
Продовження читайте за посиланням.
Comments are closed.