Гроші заробітчан і вкрай згідливий виконком міськради перетворили Івано-Франківськ на місто, яке забудовується в Україні найбурхливіше, випередивши навіть Київ, пише “Новий час”.
На фото – Микола Ковальчук, БК “Вамбуд”
…Найближчим часом на території колишнього секретного заводу Позитрон в Івано-Франківську буде гамірно: частина закритого в 1990‑х підприємства, де виробляли мікросхеми для вибухових пристроїв, стане будівельним майданчиком. Тут мають звести мікрорайон багатоповерхівок Краківський.
На великий будмайданчик в останні кілька років схожий і весь Івано-Франківськ. Один із найменших обласних центрів країни — лише 230 тис. населення, він обганяє навіть Київ за обсягами будівництва на кожного мешканця. Так, 2015 року тут здали 217 квартир на 10 тис. осіб, а за цей же період у столичному мегаполісі — у 3,2 рази менше. Така сама картина була й у 2014-му.
При чому компактний центр Прикарпаття обганяє Київ з будівництва вже років десять поспіль. Та й у кризу 2008‑го домобудівельна активність в Івано-Франківську знизилася значно менше, ніж у столиці.
Бум на місцевому квартирному ринку спочиває на плечах і гаманцях трудових мігрантів, що виїжджали з колишнього Станиславова на заробітки на Захід, а тепер капіталізують свої заощадження в житлові квадратні метри. Тільки торік заробітчани переказали в область близько €0,5 млрд. І це лише за офіційними даними, уточнює Тарас Виноградник, керівник девелоперської компанії Маодот-I. А за неофіційними, каже він, майже вдвічі більше. Якщо перерахувати за курсом у гривні, то вийде сума, у 30 разів більша, ніж власне бюджет обласного центру, що становить 1,125 млн грн. “Природно, люди вкладають у нерухомість”,— додає Виноградник.
Заробітчани-інвестори
На колишній вулиці Радянської Армії, яку в 1990‑х перейменували на вулицю Національної Гвардії, розташований несподіваний для Прикарпаття музей з назвою Героїв Дніпра. Як і завод Позитрон, він — уламок радянського військово-промислового минулого міста: за часів Союзу тут розміщувалося багато оборонних підприємств, а саме місто мало статус стратегічного, тобто буле закрите для іноземців.
Після розвалу СРСР саме землі Міноборони забудовники почали освоювати передусім, наприклад територію військової частини облради. Ось і зараз за музеєм Героїв Дніпра вирує будівництво: військове містечко, що розташовувалося там раніше, через кілька років має стати новим мікрорайоном зі 150 тис. кв. м житла.
Будівельний бум в Івано-Франківську почався 2006 року. Це сталося і в інших регіонах країни, але тут підйом будівельної галузі має свої особливості. Платоспроможний попит у місті з самого початку був вищим, ніж в інших частинах країни. У 1990‑х звідси виїхали на заробітки на Захід тисячі людей: за даними Інституту соціології, відтік з регіону був удвічі більшим, ніж з інших областей. До середини 2000‑х трудові мігранти накопичили невеликі, але достатні для купівлі квартири капітали.
“Ці гроші потрібно було кудись вкласти,— розповідає Микола Ковальчук, співвласник місцевої будівельної компанії Вамбуд.— Інвестувати було нікуди, тому люди капіталізували свої заощадження, купуючи нове житло”.
Вже в цей період в Івано-Франківську будували по 71 квартирі на 10 тис. городян на рік, тоді як у Києві — лише 55.
Ковальчук згадує: заробітчани створили такий ажіотаж, що забудовники продавали всі квартири в будинку, котлован якого ще не починали копати. При цьому на якість житла ніхто особливої уваги тоді не звертав. “Головне, щоб було нове, а яке воно — вже неважливо”,— пояснює особливості місцевого попиту бізнесмен. Він же розповідає, що трудові мігранти становили значну частку покупців навіть у період масового іпотечного кредитування, тобто до світової фінансової кризи 2008 року. Тоді за іпотечні гроші в місті продавалася приблизно половина квартир — у Києві в той період з використанням кредитів купували 75-85% житла.
Ковальчук розповідає, що через ажіотаж перші міські новобудови були не дуже якісними. Їх і зараз добре видно в панорамі Івано-Франківська: це скупчення сумовитих багатоповерхівок, що стоять один до одного деколи під дуже несподіваним кутом.
Заробітчани і зараз “роблять погоду” на прикарпатському будівельному ринку. Правда, у них вже з’явився вибір: у місті відкрилися десятки будівельних і девелоперських фірм, які щорічно здають не менше 60 будинків. А забудовники перетворилися на найвпливовішу бізнес-групу у місцевому політичному бомонді. Багато хто з них стали депутатами міської ради.
“Фракцію БПП у міській раді називають не Блок Петра Порошенка, а Будівельники Петра Порошенка“,— каже один із наших івано-франківських співрозмовників.
Цегла та валюта
В Івано-Франківську найактивніше квартири продаються на Великдень і під час різдвяних свят, розповідає Виноградник з Маодот-I. Це пов’язано з тим, що у трудових мігрантів у період довгих вихідних є можливість приїхати додому. “З’їжджаються на батьківщину всі родичі-заробітчани”,— каже Виноградник, фірма якого є девелопером мікрорайону на вулиці Національної Гвардії.
Ще один період активізації — осінь. “Решту часу продається по одній квартирі на тиждень”,— розповідає Виноградник, ґрунтуючись на власному бізнес-досвіді.
Суттєвою особливістю франківського ринку житла є те, що тут переважно будують цегляні будинки, а Київ давно перейшов на монолітно-каркасні. Це тому, що люди у Франківську консервативні: звикли ще з радянських часів, що цегляний будинок — найкращий. А зведені за сучасними технологіями будівлі їм здаються радянськими “панельками”. “Доходило до смішного. Стоять два практично однакових будинки: один цегляний, інший — монолітно-каркасний. У першому все розкуплено, другий порожній”,— сміючись, розповідає Ковальчук.
Бурхлива забудова Івано-Франківська не припинялася навіть під час світової фінансової кризи, що неабияк струсонула економіку України та можливості українців. Але й у 2009‑му, коли долар подорожчав на 40%, тут здавали 117 квартир на 10 тис. населення, а у Києві — 38. І в останні кілька років прикарпатський облцентр будує втричі більше житла, ніж столиця України. Так, минулого року тут здали 211 квартир на 10 тис. городян, а в Києві — 67. Цифри за 2014‑м схожі: 217 і 67 відповідно.
На постмайданне пожвавлення ринку в Івано-Франківську вплинули ті само чинники, що й загалом на Україну. По-перше, нестабільність гривні: під час валютних коливань зими 2015‑го, коли вона знецінилася втричі, а доларів і євро у вільному продажу не було, люди понесли свої заощадження забудовникам.
“До відділу продажів стояли черги,— розповідає Ковальчук із Вамбуд.— Ми на два тижні зупиняли продаж, бо не встигали коригувати ціни”.
Другий чинник — переселенці з Донбасу. За оцінкою Миколи Вітенка, першого заступника міського голови Івано-Франківська, серед нинішніх покупців місцевих квартир частка тих, хто виїхав з Луганської та Донецької областей, становить близько 15%. Для них обласний центр Прикарпаття доступніший, ніж Київ, Дніпро або Харків, ціни на нові квадратні метри тут значно нижчі.
Так, за даними Lun.ua, в середньому вартість “квадрата” становить 10,7 тис. грн. У Києві ж ціни лише стартують з позначки в 13,6 тис. грн, а середній рівень — це 21,0–22,4 тис. грн. Сусідній з Івано-Франківськом Львів також дорожчий — у середньому “квадрат” там коштує 20 тис. грн.
У результаті в тому-таки кварталі Краківський, розташованому за міською межею головного міста Прикарпаття, однокімнатну квартиру можна придбати від $16,6 тис., а двокімнатну — від $26,1 тис. На вулиці Залізничній, що в районі залізничного вокзалу, який вважається майже центром, за даними Lun.ua, цінник на однокімнатну квартиру стартує з $18 тис., а на двокімнатну — з $28,8 тис.
Коли в крані немає води
Результат місцевого будівельного буму — це не тільки сотні тисяч квадратних метрів нового житла, але і безліч міських проблем. За словами Вітенка, будівельні скандали міській владі доводиться розв’язувати ледь не щотижня.
Найгостріша проблема — недостатній тиск води у нових будинках, з чим стикаються мешканці новобудов і в центрі, й на околицях.
“Там люди ходять до туалету в ресторани, каналізація не працює, води немає, тиск в годину пік тільки до третього поверху”,— розповідає Виноградник про проблеми в одному з нових мікрорайонів — на вулиці Бельведерській.
Подібні побутові проблеми пов’язані з тим, що старі міські комунікації не були розраховані на таку кількість будинків, пояснює Вітенко. Тим більше, що на цій вулиці за проектом мали були будувати будинки заввишки 5-6 поверхів, а в результаті здали по 8-10.
“Це була потенційно рекреаційна зона, а побудували кам’яні джунглі,— скаржиться чиновник.— Там розташовувалися зелена зона, сквер, землі Міноборони, а їх забудували не найкращим чином”.
Порушення первісних умов будівництва й невиконання забудовниками вимог влади — одна з головних причин появи подібних проблем у місті.
“Наприклад, на вулиці Пасічній за забудовниками закріплювалося зобов’язання побудувати насосну станцію,— розповідає Вітенко.— Зараз будинки зведені, а насосна станція — ні”. Така само історія — на вулиці Залізничній, де чотири будівельні компанії зобов’язані були здати насосну станцію, але не зробили цього.
Найгучніший скандал подібного роду з числа останніх — забудова території біля міського озера в парку імені Шевченка, зеленій зоні Івано-Франківська. Щоб її зупинити, місцеві активісти об’єдналися в ініціативну групу, яка домоглася створення депутатської комісії зі спірного будівництва біля озера. Їх близько десятка. Поки зупинити зведення будинку в парку Шевченка погодився тільки Вамбуд – до узгодження з громадськістю.
Велика кількість скандалів пов’язана з тим, що ділянки під забудову виділялися, за словами Вітенка, в інтересах не міста, а забудовників.
“Рішення [щодо забудови] ухвалювала не сесія міськради, а виконком,— розповідає чиновник.— Звісно, це було оперативніше. Але, з іншого боку, деякі рішення були ухвалені неправильно”. За його словами, через це центр міста зазнав безповоротних втрат.
Тарас Случик, активіст ініціативи з порятунку міського озера, каже, що проблема непрозорого виділення ділянок під забудову не розв’язана досі. І, як і раніше, в Івано-Франківську немає зрозумілих правил забудови.
“Немає нового генерального плану, комплексних детальних планів територій,— розповідає Случик.— Міськрада не поспішає їх ухвалювати, бо без них швидше можна видавати рішення про забудову”.
Він наводить у приклад ще один скандал — з промисловою територією на вулиці Макогона. Місцевих жителів та активістів обурило те, що своє свіже рішення — а воно з’явилося на початку літа 2016 року — забудувати квартал багатоповерхівками міськрада ухвалила так само, як і завжди,— тобто без узгодження із громадськістю. Однак міський голова Руслан Марцінків вже заявив, що рішення про зведення мікрорайону ніхто скасовувати не буде. Отже, і забудова, і скандали в Івано-Франківську триватимуть.
Comments are closed.