Французьке видавництво Editions Textuel включило українок Софію Яблонську-Уден, Параску Плитку-Горицвіт, Ірину Пап та Риту Островську у випуск про фотографок, які зробити впливовий внесок у розвиток індустрії, збірник має назву «Світова історія фотографок».
Книжка об’єднала понад 450 зображень, які хронологічно представляють розвиток медіа від зародження до початку XXI століття. Про це йдеться на сайті Your art, передає Репортер. Плитка-Горицвіт
Жінок часто стирають з контексту історії: «незалежні митці ніколи не припиняли документувати, ставити під сумнів і перетворювати світ, демонструючи, що камера може бути фантастичним інструментом для звільнення», — пише в описі книжки.
Статті про українок написали письменниця Оксана Забужко, засновниця Odesa Photo Days Festival Катерина Радченко, кураторка і арт критикиня Катерина Філюк, а також журналістка і президентка українсько-французької культурної асоціації Amuse A Muse Наталія Гузенко-Будье.
Довідково:
Параска Степанівна Плитка-Горицвіт (Горицвіт — мистецький псевдонім; нар. 1 березня 1927 с. Бистрець, Верховинський район, Івано-Франківська область — пом. 16 квітня 1998, с. Криворівня, Верховинський район) — українська гуцульська художниця, фотограф, письменниця, казкарка, народна філософиня, фольклористка, етнограф, діалектолог; «Гомер Гуцульщини».
Мисткиня почала знімати в 1970-х і займалася фотографією майже до кінця життя. Більшість робіт були або втрачені, або пошкоджені часом і вологою через недбале зберігання.
Про те, що Параска була дуже талановитим і прискіпливим фотографом, дуже обмежена кількість односельців. До самого кінця життя вона ніде не виставляла своїх фоторобіт, а негативи й роздруковані світлини зберігала під ліжком. Частину з них випадково знайшли згодом у музеї в пакеті, на якому сама Параска написала колись «невдалі фотознімки, бліді».
Виявилося, що за життя Параска зробила понад 4000 світлин, фотографувала односелян і їхніх дітей, пейзажі, свята, природу тощо. На фотографіях можна простежити, як одні й ті ж люди з’являються на них у різний час: спочатку дівчинка, потім вона ж — уже доросла жінка, потім вона та її діти. Особливу увагу Параска звертала на Великдень, це свято вона фотографувала з року в рік. Знимки дозволяють побачити побут і життя простих людей, що живуть посеред Карпатських гір другої половини XX століття. Техніка виконання фотографій на дуже високому рівні. Фотографувати, проявляти і друкувати світлини Параска навчилася самостійно. Як стверджують спеціалісти, до фотографії Параска підходила педантично, вимірюючи й продумуючи всі деталі зображення, мала великий талант і багато працювала над ним.
Завдяки випадковості, відвідувачі музею змогли 2015 року віднайти та зберегти понад 4 тисячі світлин і негативів. Їх було очищено, переведено у цифровий формат і захищено від подальшого руйнування.
