У п’ятницю, 25 грудня, радіо «Західний полюс» святкує свої 25 років. Крута дата для незалежного регіонального радіо не лише в Івано-Франківську, а й в межах України.
«Репортер» зібрав спогади людей, чиї голоси полюбилися франківцям. Бо вони і є – історія «Полюсу» – дотепні, креативні, небайдужі. Як і їхнє радіо.
Ми ніколи не були солодкими
У радіоведучої Юлі Котурбаш, яку більшість знає як Меніжарко, напевно, найбільше фотографій і спогадів, адже вона тут – 21 рік!
Каже, якось робила в подруги уроки й почула з приймача незвичну музику, розмови і страшенно туди захотіла. А коли через кілька місяців оголосили конкурс, бо Федот (Андрій Федотов) йшов з радіо і шукав собі заміну, – подалася туди. Пригадує, з нею в парі сиділа дівчина з пишними формами, у червоній тісній сукні, а Юля мала такий босяцький вигляд – широкі штани, сорочка. Але вибрали саме її.
«Посадили за пульт, Федот показав, що як натискати й пішов курити, – згадує Юля. – На 15 хвилин. А я у прямому ефірі за пультом! Потім сміявся, що то було бойове хрещення».
Спершу вона приходила на студію вчитися, приймала дзвінки від слухачів «Калинової діри». Бувало й до другої ночі сиділа й відірватися не могла, бо дзвонили дуже багато.
А вже потім мала свою програму «Про любов», яка була досить популярна. Потім був «Своєрідний хіт-парад» української музики. Каже, на початках подібного не було ніде, хіба на телебаченні, у програмі «Територія А».
«В мене так руки тряслися, що коробки з CD-дисками падали, – каже Юля. – А ми їх дуже берегли, бо було обмаль. Мали спеціальну серветку й бережно витирали. Вони стояли у певному порядку на шафі, аби швидко знайти».
Музику на радіо приносив директор Володимир Фомін. Юля згадує, що на Міцкевича був музичний магазин, де раз на тиждень завозили новинки. І він в певну годину стояв там і чатував, бо дисків привозили небагато, і вже чекали інші меломани.
Читейте також: 20 років на Полюсі. Як у 1995 році створювали першу FM-станцію Франківська
«Це зараз комп сам усе міксує, аби ефір був без дірок, – говорить Котурбаш. – Тоді, аби зміксувати пісню, треба було знати, як вона починається – чи не тихо, як закінчується. Касети, а потім диски, переставлялися вручну. Через кожну пісню ми щось говорили. Поки говориш, маєш знайти, перемотати, поставити».
Згадує і програму про кіно «Мотало». Як брала відеокасети з прокату, ходила до подружок, в яких був відеомагнітофон, дивилася фільми й писала рецензії. Сміється, що тоді був суцільний ексклюзив.
«Зараз усе доступне, але стало складніше, бо з’явилося багато всього, – говорить Юля. – Тому матеріал має бути цікавий і вирізнятися від того, що ми можемо легко знайти в інтернеті, побачити по телевізору. Має бути подача через себе, бо дуже чути, коли людина говорить щиро. Ми завжди вирізнялися тим, що ніколи не були солодкими. Якщо нам щось не подобається – ми говоримо про це в ефірі».
Радійні діти
Слухачі чують улюблені голоси, але мало хто задумується, що за ними стоїть ціла команда, яка працює для того, аби вони вийшли в ефір, а радіо трималося на плаву. І це – рекламний відділ. Менеджерка Катя Токарєва от уже 18 років – одна з тих, хто тримає тил.
Вперше на радіо вона прийшла у 2000 році до свого нареченого Олександра Токарєва, який згодом став її чоловіком. Сашко, до речі, бас-гітарист колись культової франківської групи «Ла-Манш». Зав’язав з музичною кар’єрою і прийшов на радіо тимчасово, але «попав» таки надовго. Може, хтось не знає, Токарєв – голос усіх анонсів «Полюсу» і купи всього різного.
«Я тоді посиділа й подумала, у них, напевно, дуже весело і я хочу там працювати, – пригадує Катя. – Через рік прийшла на практику. Не помилилась – справді весело. Грали в офісі у футбол, ходили засмагати на 12 поверх. А потім я залишилася працювати».
За цей період мінялося все – передачі, ведучі, мінялась і реклама. Каже, раніше вона була більш творча, а нині більше інформаційна, серйозніша.
Пригадує свій перший проїзд, який став наукою на все життя.
«Я набирала рекламне оголошення і помилилася однією цифрою, – розповідає Токарєва. – Оголошення було про ставку в банку на депозит. Мало бути 10 %, а я написала 30 %. Через дві години нам подзвонили працівники банку, мовляв виправляйте, бо у нас черга з людей. Відтоді я завжди перевіряю інформацію перед тим, як давати її в ефір. Але так ми з’ясували, що нас таки уважно слухають».
Ще розказує про стіну з гречки. Часто на радіо роблять розіграші товарів, й рекламодавці пропонують щось своє. Тож одна фірма з Херсона, яка займалася гречкою, погодилася надіслали «10 упаковок» свого продукту.
«А то виявилося 10 ящиків! – сміється Катя. – І цими ящиками була заставлена ціла стіна. Але тут якраз почалася війна, і ми майже все відправили на фронт».
З усіх гостей, які приходили на радіо, каже, завжди чекала Кузьму Скрябіна, бо з ним завжди було якось особливо затишно. Втім, домашня, майже сімейна атмосфера, за словами Токарєвої, на радіо «Західний полюс» була завжди.
«Ми й весілля своє на радіо святкували, усі свята разом – Новий рік, Великдень, – каже Катя. – Разом їздили на природу, в гори. Кістяк тої компанії і досі працює. В певний період було так, що одні з одними одружувалися, дітей народжували. Ми їх так і називаємо – радійні діти. Коли десь виїздимо на відпочинок, то вже є дві компанії – окремо дорослі, а окремо діти. Ми тут між собою і дітей хрестили. Такого колективу, певно, більше нема ніде».
Зірковий старт
Саме таким, за словами нині відомого телеведучого Юрія Горбунова, став для нього «Західний полюс». На радіо він почав працювати з перших днів. Був голосом новин, реклами. Пропрацював три роки, а тоді вже подався до столиці.
«Це така моя альма-матер радійна, а через дорогу була – театральна, – говорить Горбунов. – Робота на радіо дала мені гарну практику для озвучення серіалів, фільмів, бо дикція радійна має бути особливою. Це не дикція людини, яка правильно вимовляє слова та звуки, то мусить бути жива розмовна мова. Аби була приємна на слух і не різала вухо своєю правильністю».
Горбунов пригадує свій перший день, як потрапив на «Полюс». Каже, якраз була нарада, Володимир Фомін і його партнери сказали, мовляв, завтра запускають радіо.
«Музика вже грала, але мовлення в ефірі не було, – пригадує Горбунов. – Для мене це було нове. Не всі тоді й розуміли, де шукати FM-станції. Це було в диковинку – радіо з класною музикою, рекламою. І тоді почали купувати магнітофони, приймачі. Щовечора, пам’ятаю, вимикали світло і на ринку продавали такі лампи з приймачами, які працювали від акумулятора. «Нічні метелики» пам’ятаю, «Калинова діра» – це все було нове для тодішньої публіки. І ми були такими собі піонерами цього відкриття».
Згадує, що «Західний полюс» були першими на Західній Україні, хто вів мовлення від новинної служби BBС. Ті новини щогодини зачитував і Горбунов. Бігав через дорогу на радіо з театру, де тоді також працював.
«І це була дуже прикольна історія для мене 23-річного, – розповідає телеведучий. – То було нове, модне. А тепер дивишся назад і розумієш – чверть століття пройшло! І це круто, що Володимир Фомін вистояв в різні часи, бо багато радіостанцій закрилося, а він втримав цю хвилю».
Ламали стандарти
Окрім «Калинової діри», чимось новим і незвичним була передача «Висадка в піжамі», яку вели ведучі Федот і Бирчик МС.
Федота, на жаль, вже нема, а лікар-психіатр Олег Бирчак називає ті часи великими та унікальними. Каже, вони мали можливість розмовляти зі слухачами про все та ставити музику, яку хотіли.
На радіо він прийшов у 1996 році і спершу вів програму про альтернативну музику, адже варився в тому і був одним із засновників гурту «Фактично самі».
Згодом у них з Федотом народилася ідея «Висадки у піжамі». Назву взяли з книжки оповідань італійського письменника Джанні Родарі, бо вона їм просто сподобалась.
«Та книга була про все, і такою була наша програма, – посміхається Бирчак. – Якоїсь конкретної теми не було. Люди дзвонили нам у студію, і ми разом розкручували якісь ідеї. От, якщо стоїте на стометрівці і дивитеся в бік Тисмениці, то ви можете побачити порт. Спробуйте! Труби пароплавів, а там далі – море. Приблизно так виглядала «Висадка в піжамі». Ми мали своє бачення, наприклад, звідки походить Бйорк, що вона насправді має гуцульське коріння. Наскільки та правда була порівняна і сприйнята людьми з реальністю – це вже інше питання».
Часто такі розмови зі слухачами ведучі могли вести до ранку. Програма проіснувала до 2004 року.
«Кожна була особлива, – говорить Олег Бирчак. – Тоді було дві класні передачі – у середу «Калинова Діра» і наша – у четвер. Вони різні й для різної аудиторії. Наша була розрахована на людей, які здатні мислити нестандартно, що в кінці дев’яностих було нонсенсом. Дуже багато стандартів, правильних-неправильних, а ми те все ламали».
Подорож в ефірі
Ще далеко до тревел-блогерів і передач про мандри, які нині так популярні на ютуб-каналах і телебаченні, вперше в радіопросторі України у 1996 році з’явилася передача «Кінь Пржевальського». Її вів Сергій «Магеллан» Назаров, і саме з ним кілька років франківці подорожували світом.
Назаров каже, вже потім в телевізійному форматі з’явився Ігор Пелех з «Галопом по Європах», а в радійному першими були «полюсівці».
«Ми навіть возили програму на всеукраїнський конкурс і зайняли там третє місце, – хвалиться Сергій. – Передача виходила щоп’ятниці у вечірньому ефірі. Тоді й інформації ніде не було, часи дикі – без інтернету. Тому шукали книжки, журнали, ходили в бібліотеку, аби знайти щось цікаве. Вже потім на радіо був запис на інтернет і кому треба було, то приходили й працювали».
У кожній програмі «Магеллан» розповідав про цікавинки окремої країни та під кожну підбиралася музика – французька, італійська, американська чи якась інша. Йому часто дзвонили й питали поради.
Далі у Назарова були невеликі проєкти, як «МТV нон-стоп», «МТV-патізон», спортивний проєкт. Загалом, каже, на радіо був 12 років. Тому було багато чого.
Місія «Позитив»
Артем Колосов та Ірина Стефанюк – наймолодші голоси «Західного полюсу». Вони вже третій рік ведуть ранкову програму «Вставай шоу». Їм через тиждень доводиться щодня вставати не пізніше шостої ранку, аби вже о сьомій слухачі вже чули їхні бадьорі веселі голоси. Тиждень франківців будять вони, тиждень – Андрій Лахнов та Юлія Чікель.
«Колись на парі мене запитали, ким я хочу працювати, то сказала, що хочу вести ранкове шоу у прямому ефірі. Тоді просто так ляпнула й попала – я тут», – посміхається Іра Стефанюк.
А Артем виграв конкурс «Місія ведучий», який пару років тому оголосили на «Полюсі». У змаганні взяли участь близько сотні (!) людей. З ним тоді переміг і Олесь Михайлович.
«Ми з друзями відпочивали на озері у Посічі та слухали «Полюс», – каже Артем. – І там оголосили, що ми з Олесем виграли, а вже завтра перший прямий ефір. Я тоді подумав: «Ну, добре, я хотів би у вас працювати, але ж не завтра».
Ранкові ведучі кажуть, що їхня робота дуже відповідальна, адже треба настроїти слухачів на позитив, на гарний день.
«Навіть якщо ти приходиш без настрою, сонний, але бачиш мікрофон і все – ти вже ні про що не думаєш, в тебе вже з’являється гарний настрій, бо ти виходиш в ефір, – говорить Іра. – На радіо треба бути гнучким, відповідати всім тим трендам. Бо все міняється: музика, хіти, настрої людей. Але я прихильник того, що виховувати аудиторію таки треба. Наприклад, забувати про Дідів Морозів і точно знати, що у нас – Миколайко».
У неї є навіть окрема рубрика «Іра знає», де ведуча розказує про якісні україномовні ютуб-канали. «Людям деколи лінь щось шукати, тож вони дивляться те, що їм вибиває в топах, – каже дівчина. – А всі ми бачили топи за 2020 рік. Це сум. Тому я стараюся робити цю роботу за них і підкидати якісь рекомендації».
Артем робить рубрику «На хлопський розум», де просто, доступно і, як завжди у нього виходить, жартівливо розповідає людям різні лайфхаки, дає поради.
Ще ведучі згадують, як у прямому ефірі в Іри раптом почалась гикавка.
«Що ми зробили? Ми просто посміялися, почали шукати, як позбутися гикавки і говорили про це в ефірі, – кажуть ведучі. – Вийшов дуже непоганий інтерактив зі слухачами, бо то був черговий привід показати, що ведучий – така ж жива людина».
Авторка: Світлана Лелик
Comments are closed.