Історія Газета Фото

Яремчанські старожитності ІІ – те, чого ви ще не знали (ФОТО)

Google+ Pinterest LinkedIn Tumblr
Частина друга, першу читайте тут.

Залізниця пролягла через багато карпатських сіл і містечок. Але саме Яремче стало найбільш популярним курортом, хоч усі шанси мали і Микуличин, і Татарів, і Ворохта. Чому? Досліджував Репортер.

Заклад Скшинського є найстарішим карпатським рестораном

Перше біля входу

Насамперед Яремче дуже вигідно розташоване – 62 км трасою від Станиславова чи 54 залізницею, тобто годину їзди потягом. І це вже не брама в Карпати, якою можна назвати Делятин, а повноцінне гірське селище із справжніми горами й пишними краєвидами. Звісно, майже все це мали й інші поселення, але Яремче стояло на колії першим і там усі род­зинки просто склалися докупи.

Крім того, містечку дуже пощастило з водоспадом. За переказами, раніше по річці Прут сплавляли ліс, в одному місці плоти проходили важко, вирішили вибухівкою пробити дорогу та… остаточно перегородили русло. Натомість, отримали мальовничий водоспад із перепадом вісім метрів і назвою – Пробій.

Старожитності Яремче: те, що не часто показують туристам (ФОТО)

На старих поштівках він ще без пішохідного мосту. Наприкінці ХІХ століття особливої потреби в ньому не було, адже на протилежному березі ще не збудували готелів і ресторанів. Єдиною «зарічковою» спорудою була альтанка з оглядовим майданчиком, яку називали «Шаротка».

Сто років тому гуцули теж пропонували туристам покататись на конях

Водоспад завершується водним плесом з ямою 20 метрів завглибш­ки. І на дні мав би бути танк Т-34. Нині вже ніхто точно не скаже, але ніби у 1944 році червоні вирішили обійти там німецьку оборону дороги. Про яму ніхто не знав, головний танк втопився миттєво разом з екіпажем… Підступи там стрімкі, техніці під’їхати складно, тож танк так і не дістали.

На рекламі тоді не економили

Ще однією цікавинкою курорту стали мальовничі геологічні відшарування, так звані «готичні складки» на схилі Маковиці. Вони нагадують величезного слона, що кудись суне у своїх справах, через що їх так і прозвали – «Скеля Слон».

Готелі з ресторанами

Один із законів економіки каже, що попит породжує пропозицію. Туристам, які заполонили Яремче, треба було десь жити, їсти, розважатись. Підприємці зреагували швидко – протягом 1894-1899 років збудували п’ятдесят вілл. Собівартість однієї становила близько 7000 корон. Садиби мали романтичні назви: «Гражина», «Ноктюрн», «Морське око», «Довбуш», «Рай», «Каштанка», «Горянка».

Ще більше будівельний рух активізувався у наступному столітті. Популярний станиславівський фотограф Артіховський відкрив на курорті два фотосалони, лікар Матушевський запровадив санаторій з інгалятором і соляними ваннами. Через наплив гостей власники вілл почали дерти ціни.

Газета «Кур’єр Станиславівський» у 1907 році скаржилась, що «за дві кімнати з кухнею, яки нагадують збиту з дощок буду», у літній сезон деруть 300-400 корон, а знахабнілі гуцули продають літр молока за 30 сотиків». Для порівняння, у Станиславові двокімнатна квартира вартувала 60 корон на місяць, а пляшка вина у ресторані – 40 сотиків. До того ж, гостям Яремче докучала курява, яку здіймали вози з деревиною та камінням із каменоломень, що їздили головною вулицею курорту.

У ресторані Гануса Богдан Лепкий втратив свої рукописи

Втім, туристичний бум тривав, і в 1909 році крайовий сейм відокремив Яремче від Дори, надавши йому статус окремого населеного пункту. Серед найвідоміших закладів варто відмітити ресторан і готель Францішка Гануса, що стояв на Привокзальній площі. Краєзнавець Світлана Флис пише, що там відбувались концерти і навіть крутили кіно. Якось одна гуцулка побачила на екрані галопуючих коней, злякалась і з криком втекла на вулицю. Ціни в Гануса були божеські – 3-6 корон за номер. Під час Першої світової війни тут зупинявся письменник Богдан Лепкий. Несподівано у готелі сталась пожежа. Її швидко загасили, але у полум’ї згоріли коректура драми «Мотря» та третій том «Історії української літератури».

За Польщі персонал готелю й ресторану складався з 12 людей, серед яких було п’ять музикантів. Зарплати різнились: служниці мали по 15 злотих, кельнери 90, кухар 100, музики – 280.

Дід-контрабандист та авторетро при дорозі. Брати Джелеми з Криворівні вміють дивувати туристів (ФОТО)

Совіти перетворили заклад на виконком міської ради та кінотеатр. Там виступали письменники Олесь Гончар і Чингіз Айтматов, радник американського президента Картера Збігнєв Бжезінський. Втім, список іменитих гостей Яремче на цьому не вичерпується. Тут мандрував майбутній цісар Карл Габсбург, мали вілли прем’єр Польщі Казимир Бартель та оперний співак Михайло Голинський, якого називали «українським Карузо», відпочивала Ірина Вільде.

Із цим каменем пов’язано багато легенд

Біля водоспаду Пробій є гарний дерев’яний ресторан «Гуцульщина», відкритий у 1958 році. Путівники дружньо іменують його найдавнішим діючим закладом харчування Карпат. Це не так!

Ще за Австрії поляк Болеслав Скшинський побудувався через дорогу від Гануса. Він грав активну роль у житті містечка, був першим очільником ґміни, радним, керівником «Яремчанського клубу». Мав тут двоповерховий готель і великий будинок ресторану перед ним. На поштівках міжвоєнного періоду ресторан фігурує як «Бар-дансінг Скшинського». За радянщини там працював ресторан «Прут», а тепер кафе «20 видів вареників». Саме воно і є тутешнім кулінарним старожилом.

Слідами Олекси Довбуша

Коли легендарний опришок «партизанив» у Карпатах, Яремче ще й не було, але це не означає, що Олекса тут не гуляв. Місцеві поназивали на його честь купу об’єктів.

Олекса Довбуш

Наприклад, перед залізничним тунелем лежить велика каменюка, увінчана хрестом. Це знаменитий «Камінь Довбуша». Зараз до нього не підійдеш, бо він в охоронній зоні тунелю, але колись туристи вільно лазили по ньому, включаючи Івана Франка, Михайла Коцюбинського, Соломію Крушельницьку й Володимира Гнатюка.

Із каменем пов’язано багато легенд. Кажуть, що Довбуш мав надзвичайну силу і якось під час сутички з поляками жбурнув у них оцим валуном. За іншою версією, незадовго до загибелі Олекса заховав під каменем свої скарби. При цьому зауважив, що золото дістанеться лише тому, хто відкотить камінь самотужки. Якщо ж почати довбати чи спробувати підірвати, скарби негайно підуть під землю.

Скелі Довбуша. Не плутати із тими, що в Бубнищі

Інший варіант легенди стверд­жує, що на основі валуна невідомий художник вирізьбив портрет Довбуша. Оскільки прижиттєвих зображень опришка не збереглось, перевернувши глибу, можна зробити наукову сенсацію. Між іншим, нещодавно у краківському архіві знайшли портрет Довбуша, датований 1746 роком. Припухле обличчя з лисиною та потрійним підборіддям мало нагадує хрестоматійний образ народного месника. Навіть не хочеться вірити, що під каменюкою подібний портрет.

Навпроти починається популярний піший маршрут, відомий як «Стежка Довбуша». Нібито легендарний опришок регулярно ходив там зі своїми побратимами. Після двокілометрової прогулянки впираємося у величезні брили пісковику – «скелі Довбуша». Не плутати із тими, що в Бубнищі.

Серед кам’яних складок ховається неглибокий грот, який називають печерою чи коморою Довбуша. Місцеві гіди переповідають, що тут опришки мали табір, лікували поранених, ділили здобич. Зрозуміло, не обійшлося й без скарбів. Вхід до печери зачарований і прості смертні його не бачать. Лише раз на рік, в ніч на Івана Купала, чари спадають і можна потрапити всередину. Але золото прокляте! Не встигне людина набити кишені монетами та вийти назовні, як миттєво перетвориться в камінь. Брил перед скелями не бракує…

Автор: Іван Бондарев
Читайте «Репортер» у Telegram – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні

Comments are closed.