Минулої неділі у парку гриміли гармати та стріляли кулемети. Франківцям продемонстрували реконструкцію бойових дій Грубешівської операції, яку спільно провели проти НКВС бійці УПА й польські повстанці. Такі виступи вже традиційно щороку відбуваються в місті на День Героїв – 23 травня.
До нас з’їжджаються клуби реконструкторів з різних куточків України. Віднедавна свій клуб має і Франківськ, пише Репортер.
Найпростіші засоби
Студент істфаку ПНУ Олександр Данилюк – голова ГО «Незламна нація». Саме при цій громадській організації діє франківській клуб військової реконструкції. За словами Олександра, він завжди цікавився історією, навіть збирав історичний одяг. А два роки тому, після такого ж виступу в парку, підійшов до реконструкторів зі Львова та попросився до них. Взяли. Нині він ще й розвиває цей напрямок у Франківську. Клуб має 12 учасників, переважно студентів.
В Україні є багато історичних клубів, які займаються певною добою чи кількома. Франківські ж реконструюють події ХХ століття – від Першої світової до Афганістану.
«Ми займаємося дослідженням історії та вихованням патріотичного духу. Реконструкція – це основна засада патріотичного виховання найпростішими засобами, – каже Данилюк. – Поки ми не збудуємо правильне уявлення про ті події, як до них ставитися, в Україні не буде ладу».
Істина в деталях
За словами Олександра, досвідчені реконструктори слідкують за деталями. Аби все чітко відповідало тому, який одяг носили в ті чи інші роки – аж до швів. От якщо прийдете на реконструкцію у пілотці з тканини, які випускали після 1960-х, то вас не пустять до участі, бо там вона інша.
Каже, у справжній реконструкції дуже важливі дрібниці.
«Наприклад, коли йдеш на «Бродівський котел», то іноді є таке правило, що вас без військового документа не пустять, – говорить Олександр і дістає червоноармійську книжку. – От, я тут рядовий Житомирської мотострілецької дивізії, мобілізований у 1944 року. Також шкарпетки тоді не носили, лише онучі. Коли особливо затяті реконструктори бачать когось у шкарпетках, то можуть критикувати. Але ми новачків не змушуємо до таких речей, поступово вони самі збагнуть».
Читайте також: Ветерани змагаються духом. Четверо прикарпатців пробували свої сили на “Іграх Воїнів” (ФОТО)
Також показує у гаманці маленькі чорно-білі фото, які допомагають вжитися в роль.
«Це фото дівчини, матері чи вигаданої персони, бо що ти за боєць, коли не маєш згадки з дому, – пояснює Данилюк. – От, сідаєш перекурити, витягаєш фото і дивишся. І це додає правдивості. Взагалі, старі фото для нас дуже важливі. Проаналізували тисячі фотографій, знаємо їх напам’ять, можемо поіменно назвати, хто на них. Особливо на світлинах перших визвольних змагань. І про УПА фото говорять дуже багато цікавого. Серед реконструкторів є багато суперечок щодо однострою, що можна на УПА, а що ні. Запекла суперечка точиться й щодо того, чи жінки в УПА могли носити штани. Ми таки знайшли старе фото, на якому стоїть жінка у галіфе».
Можеш грати ворога
Як каже Олександр, реконструкції можна розділити на кілька видів. Є показові виступи, як було в неділю у парку. Тобто, учасники чітко відтворюють певну історичну подію. А є заходи саме для реконструкторів – вишколи, учасники називають їх тактиками.
«Це основний вид реконструкції, коли йде бій між учасниками, але ніхто не знає хто переможе, – говорить Данилюк. – Таким чином це ще й військова підготовка».
Читайте: Зустрінемось під годинником: 30 років життя Франківська у семи світлинах (ФОТО)
На тактику він вперше поїхав два роки тому на Львівщину. Там щороку проводять заходи, які відтворюють події 1944 року – «Бродівський котел». Розказує, що там були лиш підводні до сценарію, мовляв, протягом трьох днів має відбутися шість боїв там і там. Учасники з’їжджаються, підтягують свою техніку, продумують тактику.
[supsystic-slider id=851 position=”center”]
«Я тоді був у складі Червоної армії, – пригадує Олександр. – Три дні повністю живеш за їхнім статутом. Купа техніки, яка застрягає у болоті, й ти її витягуєш. Комарі, які зводять з розуму. На ніч нас змусили рити окопи і спати в них. Через те, що варта заснула, «німці» здійснили вилазку в наш табір і всіх «розстріляли». Для людини, яка вперше на таке потрапила, було море емоцій – неймовірні відчуття».
За словами Данилюка, кого ти будеш грати на реконструкції, залежить від того, одяг якої армії маєш. До прикладу, однострій червоноармійця в рази дешевший, ніж німецький, тож початківцю простіше зібрати саме його. Також простіше зібрати одяг повстанців. Новобранці не мали форми й були у цивільному, тож достатньо знайти одяг з тих часів – і ти боєць УПА. З речами, яких бракує, дуже допомагають колеги зі Львова.
Повага й розуміння
«Наприклад, щодо УПА ми також виїжджаємо на кілька днів до лісу й живемо так, як вони, – розказує Данилюк. – Єдине, що дозволяємо брати – каремат, бо можна сильно застудитися, якщо спати на холодній землі».
Стосовно УПА багато акцій організовує й франківський клуб. От, на початку січня цього року вони йшли у повному спорядженні 17 км від Коломиї до Великого Ключева. Їх було семеро «повстанців».
«Йшли полями, лісами, бо мали завдання не потрапити на очі місцевому населенню, адже це міг бути потенційний противник, – посміхається Олександр. – Уникати транспорту, коли летять якісь літаки, ми враховуємо, що це умовно ворожа авіарозвідка, тож треба ховатися. У селі нам пообіцяли, що дадуть хату для ночівлі, але підвели. І вночі ми опинилися посеред вулиці. Знайшли якусь закинуту хату 1920-30 років. Тулилися один до одного, спали на підлозі, серед старезних ікон і пилюки».
Менше місяця тому клуб «Незламна нація» організував свою першу самостійну тактику, на яку запросили реконструкторів зі Львова. Це було у селі Добровляни, біля Франківська.
«У нас були два окремих табори УПА й дивізії «Галичина», – розповідає реконструктор. – Три дні в лісі. Проводили різні навчання з розвідки, тактики, а в кінці дали бій між двома розвідками. В історії між ними були такі випадкові зустрічі, які закінчувалися мирно. А в Добровлянах противник переміг УПА. Вони виявилися хитрішими, бо на боці повстанців були новачки».
Каже, на таких вишколах зрозумів, як тяжко доводилося воякам УПА. А найскладніше було – не падати духом. Адже реконструктор уже на другий день невиспаний, виснажений, а вони жили так місяцями, роками.
«Після проходження кожної тактики ти ще більше відчуваєш, наскільки ми далекі від розуміння, що таке війна, – каже Олександр Данилюк. – Наскільки їм було складно. Одразу з’являється повага до всіх, хто воював, хто захищає нас зараз. Більшість реконструкторів – це свідомі патріотичні люди, і значна частина воює або воювала на сході. Серед наших колег є загиблі. І в нашій організації є молоді люди, які в разі загострення ситуації готові долучитися до оборони України».
