Газета Спорт Фото

Ультрамарафон: як пробігти 100 км і не зійти з розуму (ФОТО)

Google+ Pinterest LinkedIn Tumblr
Минулого тижня у столиці України відбувся Kyiv Ultramarathon 2020. Франківець Володимир Юрчук брав участь на дистанції в 100 км. Окрім того, що прибіг першим, ще й поставив рекорд траси – 7 годин 12 хвилин.

Своїми враженнями та порадами – як пробігти 100 км і не зійти з розуму – він поділився з Репортером.

Юрчук 100 км

«Kiyv Ultramarathon проводиться вже втретє, – говорить Володимир Юрчук. – Цього року були три дистанції – 30, 50 і 100 км. Я обрав найдовшу. Щоправда, марафон мав відбутися ще у червні, але ж пандемія, карантинні обмеження… До кінця не було зрозуміло, чи відбудеться навіть в липні. Але Київська адмініст­рація дала дозвіл. Інакше було б дуже прикро, бо я цілеспрямовано готувався до 100 км. Головні обмеження – людей запускали групами, в середньому по 50 спортсменів».

За словами Юрчука, особливість цього марафону в тому, що він проводиться вночі. На дистанцію в 100 км (14 кіл) старт був о 20.00. Разом з Володимиром бігли близько 150 учасників. Загалом на всі дистанції було понад 500 спортсменів.

Юрчук 100 км

«В цьому ультрамарафоні я встановив рекорд саме цієї траси – 7 годин 12 хвилин, – каже він. – Прибіг приблизно на годину швидше, ніж попередній рекордсмен. Гадаю, досить багато. Це нелегко далося, бо суперники були доволі гідні, було з ким боротися. Можливо, це додало мені азарту, натхнення бігти швидше. Я не планував жодних рекордів, просто біг для себе, боровся з відстанню. Я майстер спорту на дистанції 42 км, але тут хотів відчути, дізнатися – що там після цих цифр. Кілька років тому я перейшов у більш аматорський спорт, почав тренувати людей, готувати до марафонів. Але ніколи не опускав планку».

Володимир відірвався від другого місця на понад 20 хвилин, а третє місце посів спортсмен, який пробіг дистанцію за вісім годин. На перемогу Юрчук не надто сподівався, каже, фаворит був інший, і той уже зі старту почав від усіх відриватися.

Аби старт і фініш були вдалими. Поради від Володимира Юрчука до Франківського півмарафону

«Але на 50 км, тобто на середині дистанції, я його наздогнав і залишив позаду, – розказує марафонець. – Пізніше він мені сказав, що не зміг домовитися з собою, подолати якісь внутрішні бар’єри. Ця дистанція – це більше щось психологічне, ніж фізичне. Паузи на таких марафонах, звісно, робити можна, бо є такі собі пункти харчування. Треба ж попити води чи якийсь енергетик – це дозволяється. Та якщо ти хочеш виграти чи прибігти не останнім, то мусиш мінімально затримуватися, тоді про їжу не йдеться зовсім. Повільні бігуни їдять, а я біг доволі швидко».

Юрчук 100 км

За словами Юрчука, до великих дистанцій неможливо підготуватися за один рік, саме тому він тренується на постійній основі. У нього було шість місяців на підготовку, ще з лютого. І таку дистанцію спортсмен обрав для себе вперше.

«Це в першу чергу досвід, який навіть можна в деякій мірі передати учням, – пояснює Юрчук. – За мене вболівали всі, і я не міг їх підвести. А коли виграв, то бачив, які вони щасливі, як відчувають гордість за тренера. Вперше взяв таку дистанцію і переміг! Думаю, це досягнення як мінімум для себе самого. Але, з іншого боку, було справді важко домовитися з собою. Бо фізично не так важко – постійні підготовки й біг майже кожного дня говорять самі за себе. Перед бігом треба мати конкретну ціль – для чого я біжу таку відстань. Бо коли ти на 50-60 км, то часто задаєшся цим питанням і хочеться просто впасти й не рухатися».

Юрчук 100 км

За його словами, з 40 по 50 км в голову почали закрадатися різні погані думки, стався ніби переломний момент, бо тіло вже поволі здавалося. Але він старався схитрувати і налаштовував себе на хороше. Каже, в таких ситуаціях треба ставити маленькі цілі. Наприклад, сказати собі – я пробігаю ще 10 км і якщо буде дійсно важко, то зійду з дистанції. Було важко, але він не зійшов.

Зі сцени Франківського півмарафону майстер спорту Володимир Юрчук освідчився своїй коханій (ФОТО)

«В такі критичні моменти, коли вже пробіг тих 10 км, думаю, та ще 30 залишилося, це вже не половина, – сміється Володимир. – У спорті це називається – яма. Тіло біжить, а мозок хоче здатися. Такі ями можуть бути і один, і п’ять, і десять разів. Але якщо налаш­туєшся, то стане легше, можна перебороти. І ще не можна уявляти відстань в цифрах, не рахувати кілометри, бо тоді стає страшно. Тоді це тебе зламає».

З дистанції, каже Юрчук, люди сходять доволі часто. І більше не через фізичну форму, травми, а просто через те, що не вірять у себе. Великі дистанції дуже непередбачувані і навіть підготовка роками іноді не допомагає. Постає вибір – здоров’я чи престиж? Радить аматорам вибирати перше, бо можна взагалі позбутися всього. А якщо зійшов з дистанції завчасно, то робити висновки, аналізувати помилки й готуватися до наступного разу.

Юрчук 100 км

«Щодо винагороди – це символічне, сертифікат і т. д. Ультрамарафонці, я би сказав, особливі люди, вони не бігають за якісь матеріальні цінності, – пояснює Володимир Юрчук. – Так само як і ті, хто бігає по горах. Ці люди милуються краєвидами, а все інше позаду. Якщо ти хочеш стати першим – пот­рібно працювати за ідею, перевірити свій організм на витривалість, а розум на витримку. Біг це стиль життя. Наприклад, для мене найважливішим є статус, бо я поборов 100 км. Я бігав у Європі – так, там є грошова винагорода. Але це насправді не стільки важливо для людини, яка просто хоче довести сама собі – «я можу!». Наступного року хочу поїхати на чемпіонат світу з бігу й спробувати себе там. Мені далеко до рекордсменів такого рівня, але в Україні наразі я в першості».

Автор: Богдан Мисюк

З асфальту до гір. Від чого бігають франківці та чому це класно

Читайте «Репортер» у Telegram – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні

Comments are closed.