Начальник Івано-Франківського обласного бюро судово-медичної експертизи Ігор Іваськевич каже, що судмедексперт є фахівцем у різних галузях медицини, а також вміє розв’язувати різні загадки та відтворювати картини злочинів.
Репортер поговорив з ним майже про все…
– Пане Ігорю, коли ви зрозуміли, що це ваша професія?
– Судова медицина дуже зацікавила мене ще з четвертого курсу і вже 20 років я працюю за покликанням. Вважаю, що добрий експерт повинен мати й детективне мислення, бо треба добре розбиратись у причинах смерті, механізмі утворення тілесних ушкоджень, а також в інших питаннях, які цікавлять слідство. Ми ж займаємося не лише трупами, а ще й робимо експертизи тілесних ушкоджень. Ще люди часто думають, що ми проводимо аутопсії тільки тих, кого вбили. А насправді до нас потрапляють тіла і тих, причина смерті яких невідома. Наприклад, коли людина помирає за нез’ясованих обставин, не за місцем проживання.
– На початках було складно?
– Так. Перші кілька місяців я обслуговував наше місто, Богородчанський і Тлумацький райони. Згодом додалися Галицький, Рогатинський, Калуський, Рожнятівський, а іноді ще й Долинський (коли експерт тимчасово був відсутній). Було важко – це нічого не сказати, ці два роки просто вирвані з життя. У мене не було ні свят, ні особистого життя, ні дня, ні ночі. Могли викликати будь-коли і будь-куди.
– І як на це реагували ваші рідні?
– Дружина – юрист, вона мене розуміла, тим більше, ми одружились, коли я вже працював. Як кажуть, бачили очі, що брали, але їй теж було важко. Бувало, ми виїжджали на природу відпочити, але мені телефонували, і я був змушений усе залишати та їхати на роботу.
Старший син, поки був малим, завжди цікавився тим, що я роблю, часто підходив і запитував, які це органи на картинках. А зараз поступив у медуніверситет і заявив, що хоче бути як тато. Я не дуже радий, бо мій фах не є легким, але мені приємно, що він вже усвідомлює, ким хоче бути. Я в його віці цього ще не знав. Впевнений, він розуміє, на що йде.
– Робота залишається на роботі чи вдома також не відпускає, наприклад, у думках?
– Судмедексперту може бути страшно тільки за те, що він поставить неправильний діагноз. Буває, що і вдома не відпускає. Якщо випадок складний і його треба розплутати, як клубок, то він тиждень-два виринає в пам’яті. Іноді встаю зранку і вже аналізую. Та взагалі, мені це не заважає – звик.
Лікар, що шукає істину. Патологоанатом Володимир Василик не з чуток знає «внутрішній світ» людини
– Скільки разів думали піти з роботи?
– Приблизно через 10 років стається вигорання. Про це не прийнято говорити, але стає важко – і морально, і фізично. Після двох років без відпустки я зрозумів, що зі мною щось коїться. Бували тижні, що майже не спав, дуже мало їв. Одного разу вже подавав заяву на звільнення. Двічі «злітав» з дороги, бо від втоми не міг доїхати додому.
Часто люди з нашої сфери вживають алкоголь, заборонені речовини, щоб забутися, зняти напругу. Але я вважаю, що це взагалі не вихід.
– Що буває найважчим?
– Ми такі самі люди, як і всі, нам теж буває непросто. Спілкувався з багатьма колегами, то всі говорять про складність у розтині малюків. На жаль, у нас не бракує горе-матерів, які у різний спосіб позбавляються новонароджених. І тут важливо визначити всі обставини, бо від цього залежить, чи сяде мати за грати, чи ні. Деколи ловлю себе на думці, «як по землі ходять такі нелюди, що можуть таке вчинити».
Крім того, є сезонні смерті, також ми часто бачимо понівечені навіть не тіла, а їхні рештки, наприклад, наслідки ДТП. Але такою є наша робота, хтось же ж має цим займатись?
– Сезонні смерті – це як?
– Коли теплішає, і люди виходять до водойм, з’являється багато утоплеників. Взимку багато смертей через переохолодження, переважно на фоні алкогольного сп’яніння, а також смерть від чадного газу і теж на тлі надмірного алкоголю. Часто люди згорають заживо через недопалки, втрачаючи свідомість від алкогольної інтоксикації.
– Були вбивства, які вас шокували?
– Жінки часто вбивають чоловіків через ревнощі. В моїй практиці була історія, коли жінка застала чоловіка з коханкою, а потім нанесла йому 40 ножових поранень. Він тікав від неї, а зупинилась вона аж на вулиці, коли він уже впав без ознак життя. І, до слова, часто такі вбивства стаються саме у Верховинському й Косівському районах.
Інший шокуючий випадок стався з неповнолітньою дівчинкою, її тіло знайшли в канаві без одягу. Я з’ясував, що у неї були колото-різані поранення грудної клітини з ураженням легень і серця, ознаки удушення та зґвалтування. Цю дитину дуже довго шукали, у пошуках задіяли багато людей. Але мені врізалось в пам’ять те, що це зробив її рідний брат.
Він заманив її у закинуте приміщення, почав душити, а коли вона втратила свідомість, розпочав насильницькі дії. Однак дівчинка прийшла до тями і, щоб вона не кричала, він наніс їй ушкодження у зону грудної клітини, а потім задушив. Ця родина була багатодітною, раніше було знайдене скелетоване тіло ще одної дитини. Слідство підозрювало брата, але не було достатньо доказів…
– Мертві вчать живих: чого вас навчили ваші пацієнти?
– Я відчув цінність життя. Коли ти бачиш на секційному столі тіло молодої людини, яка померла через безглуздий останній вчинок в її житті, то усвідомлюєш, наскільки легко втратити все, що маєш. У теперішньому світі повно небезпек. Звісно, ніхто не має права завдавати шкоди іншому, але потрібно думати наперед і дбати про себе. На жаль, навколо нас багато покидьків.
Наприклад, неповнолітній дівчині варто подумати про наслідки перед тим, як вона у відвертому одязі йде у нічний клуб, зав’язує знайомство з компанією напідпитку, а потім без остраху сідає до них в авто. Життя та здоров’я (моральне чи психічне) втратити дуже легко. Пам’ятаю, коли знімав побої після зґвалтування, дізнавався про обставини злочину, то розумів: якби ця дівчина була більш обачною, то такого б точно не трапилось.
– Від чого найчастіше гинуть франківці?
– На першому місці ДТП, на жаль, за різних страшних обставин гине багато людей різного віку. Далі за чисельністю – сезонні смерті. Тому, як показує статистика, завжди потрібно бути обачним і берегти себе. Бо хто, як не ми самі?
