На базі екостанції, що на Ленкавського, 17 (позаду колишнього візового центру) на невеличкій території можна пропасти на три години — як дитині, так і дорослому. «Репортер» в цьому переконався. Тут тобі й міні-зоопарк з різними екзотичними мешканцями, багато зелені — корисної та смачної. Неймовірний живий і зелений куток просто посеред міста.
Івано-Франківська міська дитяча екостанція діє ще з 1986 року. Два роки тому при ній відкрили міні-зоопарк. І стільки ж ним завідує Михайло Королик — відомий у місті акваріуміст і любитель тварин. Каже, якось звернулися знайомі з тої екостанції, аби проконсультував щодо створення живого кутка. Доти мали лише кроликів. Прийшов, подивився та й переніс сюди з дому всіх своїх екзотичних тварин.
Є тут і улюбленці його колеги — Євгена Михайленка. Вони з Михайлом створили громадську спілку «Українська екологічна природозахисна спілка «Орден Саламандри», яка діє при екостанції. Організовують екскурсії, проводять позашкільні гуртки для дітей — привчають їх любити природу.
Михайло Королик щодня приходить годувати мешканців зоопарку. Користаємо нагодою та йдемо з ним. Непримітна маленька будівля десь посеред будинкових дворів, спершу навіть розчаровує. На зоопарк, навіть малесенький, не вказує нічого. Але в середині… Аж дух перехоплює! По обидва боки стіни у два, а то й у три поверхи стоять тераріуми з найрізноманітнішою живністю — зміями, павуками, ящірками.
«Ви працюєте? Можна зайти?» — з вулиці гукає хлопчина, років дев’яти.
«Заходь», — киває Михайло.
Хлопчик заходить з мамою і тіткою. Сам захоплено розказує їм про кожну тваринку, водить від тераріуму до тераріуму. Просить дістати шкіру змії, дає мамі, аби попробувала. Та кривиться. Вираз обличчя мами після того, як малий син, що гладив «он ту змію» — великого королівського пітона — передати складно. Та за кілька хвилин жінки захоплені не менше малого. Все пофотографували, дякують і йдуть.
«Той хлопчик тут уже не вперше, — сміється Михайло. — За два роки зоопарк відвідали десь 5000 дітей. Приходять зі школою, а потім тягнуть братів, сестричок, батьків, бабусів, дідусів. Усім страшенно цікаво».
Ще Михайло розповідає, що вони співпрацюють із вчителями біології школи № 23. Коли восьмикласники проходять рептилій на біології, то цілими класами приходять на урок саме сюди, аби закріпити знання з підручника.
Певно, найбільше в міні-зоопарку королівських пітонів. Під 20 — різного розміру, кольору, а ще чимало дрібних кольорових змійок. Усі вони неотруйні.
Серед цих мешканців Африки й Америки є й наш місцевий вужик. Його Михайло зловив два роки тому на вулиці Петлюри — у будинку, на другому поверсі. Люди викликали рятувальників, а ті Михайла. Каже, йому часто дзвонять. Уже цього літа мав до десятка виїздів. Усіх, кого зловить, випускає в лісі, подалі від людей.
Біля вужика мешкають новачки — два маленькі яструби. Минулого тижня приніс знайомий, бо випали з гнізда на Сахарова. Яструбів по місту дуже багато.
Поруч із птицями живуть два гекони — маленькі ящірки цікавого леопардового відтінку. Вони нічні, тому зараз такі в’ялі. А от денний мадагаскарський гекон салатового кольору гасає тераріумом і не дається сфотографуватись.
«А це наші ящірки, — Михайло показує на трьох тваринок. — Оця коричнева до нас потрапила через сусідів — залізла до них на кухню, тож дівчата звідти прибігли, аби я їх врятував. А цих двох зелених із синим забарвленням на спині син зловив у Гошеві. Він у мене тут не раз сам екскурсії проводить».
Певно найбільший улюбленець дітей — нільський крокодил, якого звуть Інна. Її Михайлові привезли з Чернівців. Люди купили маленькою, а коли підросла — не могли справитись. За Інну Королик віддав тераріум. До речі, він робить їх сам, а ще акваріуми та спеціальне обладнання для роботи зі зміями — різні палиці з затискачами, з гачками.
Ще один екзотичний дитячий улюбленець — зелена ігуана Вася. Пожвавлюється, коли Михайло підходить до клітки — впізнає його. Чоловік чухає йому спинку.
Просто закохали в себе три бородаті агами — також ящірки, а ще схожі на маленьких дракончиків — усі у шипах і колючках, дуже цікаві.
Окремо від усіх, у високому бідоні — черепахи: червоновухі та європейські болотяні. Їх також познаходили небайдужі та принесли сюди.
«Європейські болотяні живуть у Карпатах, — розповідає Михайло. — У Франківську — на міському озері, в парку, на Вовчинцях. З’явилися зо п’ять років тому».
Чимало в колекції і гризунів — найрізноманітніших. Щурі, миші, хом’яки, морські свинки — білі, чорні, руді, сірі, чорно-білі. Більшість із них — це корм для рептилій. Вони в окремій кімнаті. Там ще ремонт. Також в окремій кімнаті — акваріуми з екзотичними рибами.
На вулиці не менш цікаво. Багато гарної та корисної зелені. Михайло показує сенсорну стежину з відділами. У кожному пісок, гравій, сіно, встелено шишки. Діти роззуваються і бігають по тому. Ще є ароматична стежка —лаванда, м’ята різного виду, розмарин, меліса, інші пахнючості. За цим доглядають колеги Королика з екостанції. А він веде до ще одного мешканця міні-зоопарку — лелеки Юрка. У жовтні минулого року якісь люди знайшли його у полі за селом Радча. Мав зламане крило й не полетів з іншими. Забрали до себе, а потім принесли Михайлу. Такий гоноровий походжає по вольєру…
Гарно тут і цікаво. Міні-зоопарк планують розширювати — добудувати вольєри на вулиці, зробити альтанки для дітей, аби вони там вчилися чи просто добре проводили час з батьками та вчителями.
Comments are closed.