З грудня минулого року Україна рухається до прийняття закону про розкриття інформації у видобувних галузях. Простіше – компанії зобов’яжуть звітувати про те, скільки нафти, газу та іншого вони добули, скільки податків сплатили й куди ті податки поділися. Ця інформація стане доступною всім. Яка ж нам користь від цих звітів?
«Де гроші?»
У 2013 році Україна приєдналася до ініціативи прозорості видобувних галузей (ІПВГ), яка є міжнародним антикорупційним стандартом. А в грудні минулого року вже з’явився перший прозорий звіт, його розмістили на сайті Міненерговугілля. У звіті – дані про родовища, власників ліцензій, обсяги видобутку, платежі компаній до бюджетів. У січні 2017-го з’явиться наступний: зведений за 2014-2015 роки.
Згідно з ІПВГ, уряд бере на себе зобов’язання публікувати дані щодо роботи видобувного сектору. Для цього запрошують незалежну міжнародну аудиторську компанію. Вона запитує всю інформацію у добувачів, а далі порівнює, чи дані сходяться. Потім публікує звіт. За такою схемою працюють вже 50 країн.
В Україні поки впираються обидві сторони – і компанії, і держустанови. Тому й потрібен закон, який би навів лад.
Як пояснює директор НДІ нафтогазової енергетики та екології, професор ІФНТУНГ Максим Карпаш, такий звіт – реальний інструмент для громад з одного боку контролювати добувачів, які використовують наші надра, а з іншого – державу, яка за це отримує гроші.
«Виглядає все складно, але насправді це просто, – пояснює Карпаш. – З цього року у звіті з’явиться інформація за регіонами – ми побачимо, куди які платежі йдуть в областях. Тепер місцеві громади теж бачитимуть, скільки грошей нафтогазові компанії заплатили у місцеві бюджети. І можна буде питати – де ці гроші?».
Наразі звітують про вугілля, нафту й газ. З 2016 року до звіту внесуть залізну руду, далі планують долучити бурштин, гравій і ліс. А, наприклад, у Норвегії до звіту віднесли рибу.
Будуть впиратися до останнього
За даними першого звіту, на Прикарпатті добувають 18 % всієї української нафти і 2 % газу. Усі надра – власність громад, тож логічно, що їм варто цікавитися прибутками і податками від цього.
У 2015 році понад 100 надрокористувачів Івано-Франківщини сплатили до держбюджету 1,8 млрд грн лише рентної плати за користування надрами. Крім того, сім із 17 сплачених податків залишаються в області.
Поки що рентна плата осідає у Мінфіні, який не спішить ділитися з громадами. Та коли закон приймуть, 5 % від ренти повертатимуть на місця. З них по 1,5 % піде до обласного та районного бюджетів, а 2 % – безпосередньо в те місто чи село, де проходить видобуток. І сума буде немаленька, близько 90 млн грн на область.
Залишається за цим слідкувати. І тут усе просто. Якщо в селі є кілька вишок, а якість життя людей не зростає – дороги не роблять, лікарні, школи не фінансують, в енергоефективність не вкладають – значить, щось не так: або компанія не платить податки, або сільський голова кудись не туди вкладає гроші.
Максим Карпаш впевнений, що важливо також змусити компанії звітувати про обсяги видобутого. І це для добувачів – найболючіше.
«Декларують не все, що добули, – пояснює Карпаш. – За оцінками експертів, декларують ледь четвертину від реальних обсягів, бо ніхто не хоче платити ренти і збори. А є ще чорний ринок нафтопродуктів… Якби хоч піввідсотка виділяти на онлайн-витратоміри принаймні для найбільших добувачів, ми могли б знати, скільки вони реально добули. І зрозуміло, що компанії будуть впиратися до останнього».
Після прийняття закону прозорість стане обов’яковою, поки що вона лише рекомендована. І за неподані чи недостовірні дані компанії штрафуватимуть. Штрафи великі – від 5 тис до 100 тис неоподатковуваних мінімумів.
Коли видобувачі вийдуть із тіні, в Україну зайдуть іноземні інвестори з більшими капіталами, запевняє Максим Карпаш. За рівних умов для бізнесу іноземні компанії вкладатимуть гроші у видобуток, відповідно більше добуватимуть, надходження від податків зростуть, громади отримають більше.
«В Україні точно є приріст добутку газу, – говорить Карпаш. – Якщо так піде й далі, а ще ми будемо зменшувати обсяги споживання, то за два-три роки зможемо експортувати газ».
Як це працює в Долині
За словами мера Долини Володимира Гаразда, у місті працює величезний комплекс – від видобутку до транспортування й переробки нафти, обслуговування свердловин.
«У 1950-х Долина була – як Америка! – каже міський голова. – І тоді маса молодих спеціалістів їхала сюди, їм давали квартири. Дві третіх нової Долини – це приїжджі люди з різних регіонів, навіть із Польщі».
Місто розбудовували за рахунок нафтовидобування, та нині ситуація погіршилася. Видобуток скоротився вдесятеро: від 3 млн тонн до 200-300 тисяч на рік, каже Гаразд. Та й компанії через оптимізацію витрат вже не допомагають місту так, як раніше.
«Ще у 2003 році, коли ми проводили перший Бойківський фестиваль, «Укрнафта» профінасувала фасади в центрі, тротуари, – говорить Гаразд. – Це було останнє їхнє вкладення. Далі почалося скорочення бюджетів, і вони стали зістрибувати з соціальної відповідальності, мовляв, «ми платимо податки, а ви собі робіть, що хочете».
Після цього ще кілька років поспіль вдавалося вибороти фінансування на 4-5 млн на договірній основі, каже мер. Та згодом і це звелося нанівець. Тож у Долині пішли іншим шляхом – вирішили компенсувати екологічну шкоду відповідними зборами.
Тут одними з перших перейшли на орендну плату з нафтовидобувних компаній і встановили ставку оренди у 6 % від вартості землі. А згодом ще й замовили переоцінку землі, від чого сума орендних зборів зросла втричі. Цьогоріч у Долині очікують отримати 30 млн грн лише від орендної плати.
«Не треба нам принизливих угод, – говорить Володимир Гаразд. – Нафтокористувачі є сьогодні основним платником податків до міського бюджету. Тепер не потрібно бігати до підприємців і просити їх про допомогу. Насправді соціальна відповідальність – це високі податки. І ми вже близькі до цієї формули з «Укрнафтою».
На Франківщині ще є куди розвивати добуток нафти і газу. Залишається вивести все це на цивілізований рівень і не забувати контролювати як приватний сектор, так і чиновників. Бо якість життя, як виявилося, таки в наших руках.
