Газета Люди Фото

Про котів і людей. У Франківську відкрили незвичний магазин (ФОТО)

Google+ Pinterest LinkedIn Tumblr
Два тижні тому в Івано-Франківську відкрили незвичний зоомагазин з кімнатою для котів, які шукають дім. У вітринах сидять, сплять пухнастики, дивляться на перехожих, які забувають про справи та «зависають» перед вікнами Сomfort Kitty. А потім заходять у магазин, розпитують про хвостатих, а хтось і забирає додому.

Саме такою є одна з головних ідей цього магазину – привернути увагу й віддати в сім’ю, пише Репортер.

Аби добре видно

На спокійній недільній вулиці лише біля одного магазину на Бельведерській, 43 якийсь ажіотаж. Біля вікон у черзі стоять малі й великі, зазирають у вітрини, бо там… коти.

Власниця крамниці Дарина Король зустрічає людей з посмішкою. Одягає маску – з вишитим котиком. Розказує, що в іншій кімнаті живуть котики, яких вони віддають у добрі руки. «Але тільки в добрі», – якось по-особливому наголошує жінка.

Дарина – юрист за фахом, але зараз присвятила себе котам. Каже, з дитинства любила тварин і постійно приносила їх додому. Батьки підтримували. Потім підгодовувала вуличних котів, забирала з вулиці хворих. Через соцмережі познайомилась з однодумцями, то вони разом – забирали, лікували, прилаштовували на перетримку, шукали їм постійний дім.

І стільки вже тих назбиралося, що не було, де дівати. Каже, якось так і виникла ідея відкрити магазин, а при ньому таку кімнату. Ідея не нова, але потрібна.

Знайшли приміщення, взялися до справи. Котам виділили найбільшу кімнату, зробили спеціальний ремонт, вікна поставили більші.

«Усі коти люблять сидіти на підвіконнях, – посміхається Дарина. – І ми зробили більше вікон, аби людям було добре на них дивитися, аби котам було цікаво, що відбувається на вулиці».

У кімнаті чисто й просторо. Коти окупували диван, полиці та спеціальні лежаки. Тут і малі, і дорослі. Білі, сірі, руді, чорні. Спокійні, грайливі. Муркають, нявкають, бігають за ногами й намагаються видряпатися на коліна, на плечі, на голову.

Спершу їх тут було 35. За два тижні, відколи відкрилися, вдалося прилаштувати 13.

«Персик, Тигрик, що у Київ поїхав, потім Кокос, Бабуся, Сіамець, Мурик, Серенький, Поночка, дві триколірки, – перераховує Дарина. – Їх побачили у вітрині, когось в інтернеті, бо постійно пишемо пости. От, прийшли сюди і забрали».

«Часто буває таке, що пишуть за одного, а приходять і забирають іншого», – додає Наталія Попиченко. Їх з Дариною здружила саме любов до котів. Жінка також працює в магазині та допомагає у притулку. Каже, як і в Дарини – це любов з дитинства.

«У нас не раз було, коли людина ніби облюбувала через вікно одного котика та захотіла познайомитись, – продовжує Наталя. – Прийшла, бере на руки, а він не реагує. А інший просто не злазить з рук, тулиться, ластиться. І людина сама бачить, що то її кіт, який сам її обрав».

На забавку – ніколи

До магазину заходить мама з трирічним малюком. Хочуть і собі взяти. Малий у захваті. Дівчата спокійно пояснюють, що дитина ще замаленька для тварини. Мама розуміє, хлопчик не плаче, виходять.

За ними з’являється хлопець. Він списувався з Дариною в соцмережі, бо захотів взяти маленького сірого котика. Наталя йде знайомити його з обранцем, а заодно проводить співбесіду.

Дарина пояснює, що у них нема так, аби просто віддати кота будь-кому. Є список критеріїв, бо мають бути впевнені, що тварина справді потрапить у надійні руки і її будуть любити.

На село «ловити миші» не віддають. Розпитують, чи були в сім’ї тварини, як довго жили? У разі потреби чи зверталися до ветеринара? Якщо є діти, то якого віку?

«Ніколи не віддаємо дітям на забавку, – наголошує Дарина. – Часто приходять і кажуть: дитина дуже хоче. Але ми перепитуємо, а ви? Маленькі діти не вміють розраховувати силу. Була історія, що дитина наступила на котика і тато привіз його у клініку та лишив. Потім навіть слухавки не брав. Часто стикаємося з неадекватною реакцією батьків, коли котика тягнуть за хвіст чи ще щось – він захищається, може дряпнути, вкусити дитину. І тварину викидають».

Коти, які є в притулку – це результат дзвінків від знайомих, що хтось знайшов. Когось дівчата знаходять самі. З вулиці забирають не всіх, лише дуже хворих.

«Дворові дадуть собі раду, якщо здорові, – говорить Дарина. – Таких лише підгодовуємо. Багато котиків, яких ми забрали, були дуже хворі, не могли вставати, їсти. Манюсиків викидають, яким на вулиці не вижити».

 

Розказує за Марусю – домашню сіру кицю. Поки вона була кошеням, її любили, гралися, бавили, а коли підросла й загуляла, не давала спати, то господарі не придумали нічого кращого, як викинути її на вулицю.

«Ця бідна дитина сиділа на дереві дві доби, всього боялась, – розказує Дарина Король. – Просто дивилася у вікна своєї квартири, де жила».

Хлопець виходить без кота. За ним розчаровано йде Наталя Попиченко. Він налякався, що в котика, якого хотів взяти, побрита чуприна.

«Усі хочуть породисте, попелясте, – зітхає волонтерка. – Цей котик страшенно енергійний, одного разу так ганяв, що розбив голову. Дитина! Трішки побрили чуприну, аби зашити. Але є люди, яким неважливо, породистий чи ні. З одним очком кицю забрали. Сьогодні питали, якому котику найбільше потрібно додому, аби забрати».

Кому лишити рідний хвіст. Аби відпустка вдалась, де франківцям прилаштувати чотирилапих улюбленців (ФОТО)

Бабусина киця

Майже весь прибуток від магазину, говорить Дарина, йде на утримання притулку. Дуже допомагає скринька для пожертв, де охочі можуть залишити якісь гроші.

Цікаво, відколи відкрилися, мають п’ять новеньких котів. Одного повернули з сім’ї, бо дуже стресувала стара киця. Ще двох принесли якісь перехожі, одну підібрали самі. А одна сама постукала їм у вікно.

«Отам сидить, така сіренька, – показує Дарина на пухнасту кицю. – Вона просто приходила, сідала на вікно і дивилася на дітей. Дуже до них хотіла».

До магазину заходить пара молодих людей. Вони кілька днів тому взяли Бабусю і прийшли відзвітуватися. Бабуся – молода кицька, яка жила зі старенькою жінкою. Тепер її звуть Буся. Господиню забрали в лікарню, а її син викинув кицю на вулицю, де її підібрали волонтерки. Довго не йшла на контакт. Жила у Дарини на перетримці. Весь час сиділа у шафі.

«Одного разу вийшла з шафи і почала ластитися, тулитися до руки, – пригадує Дарина. – До того була агресивна. Одразу написала подрузі, а та сказала, що якраз отримала повідомлення, що бабуся померла в лікарні. Киця ніби це відчула. З того дня вона стала лагідна».

Зараз їй добре у новій родині, вона звикає і вже почуває себе господинею. Волонтерки дуже радіють, коли це чують.

По Одесі за котами. Як франківці шукали скульптури пухнастиків і відкривали місто (ФОТО)

У двері заходять мама з сином. Розпитуються, що за коти у вікнах. У них вдома вже є один, другого не хочуть. Бажають волонтеркам пороздавати всіх підопічних.

Дівчата навздогін кажуть, якщо мають знайомих, яким би довірили свого кота, аби відправляли до них.

Авторка: Світлана Лелик
Читайте «Репортер» у Telegram – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні