Кількість хворих на COVID-19 далі збільшується. Натомість, багато українців досі вважають коронавірус фейком. У соцмережах і нині переповідають, що «немає ніякого вірусу, його вигадали політики», а на прохання відгукнутися тих, хто перехворів, люди просто мовчать. Чому?
За даними МОЗ, у Івано-Франківській області з початку карантину зареєстрували понад шість тисяч випадків захворювання на коронавірус. Понад дві тисячі одужали. Втім, знайти тих, хто готовий поділитися своєю історією, вкрай складно, пише Репортер.
На початку пандемії медиків взагалі часто обходили стороною. Іноді навіть боялися викликати швидку, бо ж «лікарі принесуть ту заразу».
Самі медики на умовах анонімності розповідають і про випадки, коли пацієнти просили їх не виписувати з лікарні, бо сусіди погрожують спалити хату. Було й таке, що знайомі стежили, аби часом родичі хворого не вийшли за поріг свого помешкання.
«Це проявляється інстинктивний страх. Люди зараз налаштовані так, ніби всі одне одному несуть загрозу, – каже франківська психологиня Мар’яна Мондик. – До інших захворювань, наприклад, до ВІЛ, у нас уже сформоване ставлення, а коронавірус – нова хвороба. Ми про неї дуже мало знаємо і ще не визначилися, як до неї ставитись. Тому, не знаючи, на яку реакцію очікувати від знайомих, люди замовчують, що мали COVID-19».
За її словами, більшість тих, хто перехворів коронавірусною інфекцією, не розповідають про це, аби не почуватися інакшими. Це ще з давнини – «щоб не вигнали з племені». Адже в усі часи об’єднання в плем’я означало безпеку та стабільність. Натомість, відчуття «він перехворів коронавірусом» сприймається як загроза. Тож людям простіше мовчати, вдавати, що все, як раніше, й нічого не трапилось.
Оголошення про пандемію через COVID-19 та введення карантину порушили звичний спосіб життя людей в усьому світі, спровокували паніку. Ще більше тривоги викликали новини про смертельні випадки, а ще незнання фахівців, як лікувати хворобу.
«Ми перебуваємо в умовах, коли ніхто не може точно сказати, як себе поводити. Потрібен час для адаптації, щоб у кожного сформувалося ставлення до пандемії, до хворих, до пережитих втрат, до нових умов», – переконана Мар’яна Мондик.
Натомість, люди, які не хочуть міняти звичний спосіб життя, просто ігнорують існування коронавірусу, їм простіше вважати його вигаданим.
«Коли ми не бажаємо сприймати реальність, то працює заперечення, – пояснює Мондик. – Ми заперечуємо те, що нам не подобається, нібито його не існує, тоді стає спокійніше. Стверджуючи, що вірус – це фейк, людина хоче повернути попередній ритм життя, вона проти будь-яких змін».
Вони перемогли. Історії трьох прикарпатців, які побороли коронавірус
…А от лікарям заперечувати коронавірус точно не вийде, бо ж він є поруч з ними. Наприклад, до Калуської районної лікарні з початку пандемії везли усіх хворих з підозрою на COVID-19 з міста та району. Там розгорнули 120 ліжок для пацієнтів з коронавірусом, лікарню перепрофілювали в інфекційну.
Під час роботи з пацієнтами інфікувались і деякі медики. Серед них головна медсестра лікарні Наталя Ребега. Вона захворіла наприкінці березня, коли медики ще не були достатньо забезпечені засобами індивідуального захисту. Це жінка й називає однією з причин зараження.
«За все життя не відчувала себе такої слабкою, – розповідає пані Наталя. – Спочатку була висока температура, а через три дні виявили двобічну пневмонію. Кожного дня почувала себе все гірше й гірше. Не могла не те, що з ліжка піднятися, а просто розплющити очі».
Наталя Ребега боролася з недугою більше місяця, одужала, але й зараз відчуває наслідки хвороби.
«Помітила, що почало випадати волосся. Така проблема є і в моїх колег, що перехворіли. Також на днях дзвонила пацієнтка, яка лікувалася водночас зі мною, – каже, що лисіє», – зітхає жінка.
За березень-квітень у Калуській районній лікарні перехворіли 16 медиків. Не змогла побороти хворобу колега пані Наталі – рентген-лаборантка Богдана Гриців. Тож медсестра з власного досвіду знає, що COVID-19 не вигадка, а складна і в деяких випадках смертельна недуга.
«Той, хто не відчув симптомів, в існування коронавірусу не повірить. Простіше думати, що це брехня, а насправді хвороба важка, й лікування як такого ще нема, – говорить Наталя Ребега. – Та й не знаємо ще, як впливатиме захворювання на все наше подальше життя».
Авторка: Тетяна Куліковська
Матеріал створений у рамках проєкту «Здорові медики – здорова громада», що реалізує Івано-Франківська обласна організація «Молода Просвіта» за підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID). Зміст статті не обов’язково відображає погляди USAID або уряду США.
