Кінець травня і початок літа 2019 запам’яталися Прикарпаттю безперервними зливами. Рівень води у річках піднявся, тож якби дощі не спинилися, повінь могла статися і у Франківську. Десь така сама, як у 2008, коли перекрили рух по мосту на Пасічну.
Втім, ці негаразди – просто ніщо у порівнянні з літом 1969 року. Тоді Івано-Франківськ пережив своєрідний водяний апокаліпсис, пише Репортер.
Безжальна статистика
На початку червня 1969 року десь над Середземним морем сформувався потужний циклон. Він пронісся над Балканами, Румунією, а 7-8 числа досяг Прикарпаття. По всій області були зливи. Як пізніше встановили вчені, на наш регіон тоді впало близько 3,5 млрд тонн води (!). Щось всмокталось у землю, але основна маса потрапила до річок.
Більшість з них беруть початок у горах і під час злив перетворюються на бурхливі потоки. У статті «Порівняльна характеристика катастрофічних паводків ХХ – початку ХХІ ст. на Передкарпатті» фахівець Київського національного університету імені Шевченка Любов Тимуляк навела цікаву статистику. Вона склала порівняльну таблицю максимального рівня води у прикарпатських річках протягом останніх 50 років.
Як бачимо, максимальний рівень був 8 червня 1969 року, коли спостережний пост у Франківську зафіксував підйом Бистриці-Солотвинської на 7,1 м. Подальші паводки навіть не наближалися до цієї відмітки.
Що стало головною причиною повені? Стихія. Зараз багато нарікають на масову вирубку карпатських лісів, мовляв, одна смерека може затримати до п’яти тонн води у рік. Науковці лише посміхаються – насправді, гілки дерева можуть «зловити» до 5 мм опадів. Ще 7-10 приймає на себе лісова підстілка з листя та хвої. Сам ґрунт здатен всмоктати близько 100 мм. А тепер голі факти. За 7-8 червня 1969 на Прикарпаття випало 350 мм води. За два дні – двомісячна норма. Тут хоч усі Карпати засади баобабами, але таку кількість води нічим не втримати.
Евакуація
У Франківську події відбувалися приблизно так. Усю ніч з 7 на 8 червня була сильна злива. Ранком мешканці перших будинків на вулиці Набережній з’ясували, що вони відрізані від цивілізації. Річка Бистриця-Солотвинська вийшла з берегів, прорвала земляний насип і залила дорогу, впритул підступивши до новозведених хрущовок.
Полум’яний ювілей. 150 років тому сталася Мармулядова пожежа – усі деталі (ФОТО)
У дев’ятиповерхівці № 2 мешкав молодий архітектор Зеновій Соколовський. Він розповів власні враження від отого буйства стихії.
«Вулиця Набережна тоді повним ходом забудовувалась. Був заселений мій будинок і дві сусідні п’ятиповерхівки. Інша висотка вже стояла, але в ній тривали опоряджувальні роботи. Далі, вглиб Набережної, будували повним ходом, височіли численні підйомні крани.
Моя дружина народила доньку і перебувала у пологовому, тож на господарстві я лишився сам. Коли раненько виглянув у вікно, то зрозумів, що живу майже на острові. Вода ледь не доходила до підвіконня першого поверху, хлинула у під’їзд, затопила підвал.
Незабаром квартирами стали ходити міліція та представники комунгоспу. Вони попереджали, що наша дев’ятиповерхівка сильно підтоплена і може завалитися, наполегливо радили залишити будинок. Мешканців евакуйовували на надувних човнах. Найближче сухе місце було аж біля музичної школи на Галицькій. Ночували хто де, більшість у знайомих. Хоча, були й такі, що на свій страх і ризик залишились. Аби не було мародерства, біля під’їзду чатував наряд міліції.
Один чоловік хотів проскочити по Набережній на побєді, але застряг, машину довелося витягувати. Це сталося навпроти нашого будинку, тож за рятувальною операцією спостерігав цілий натовп.
Через кілька днів, коли вода спала, прийшла комісія з архітекторів та конструкторів на чолі з товаришем Малюшенком. Вони оглянули фундамент та прийшли до висновку, що будинку нічого не загрожує. Одразу після того мешканці повернулись».
Спогади пана Соколовського підтверджує «Прикарпатська правда» за 10 червня 1969 року. У статті «Прикарпатці долають наслідки стихії» йшлося, що міліціонери евакуювали у безпечне місце 45 сімей. Особливо відзначився старшина С. М. Стефінко, який першим ринувся у холодний потік і виніс на сухе шестирічну дівчинку. Загалом на боротьбу з повінню кинули майже половину міськвідділу. Рятувальні роботи проводились й на лівому березі. Пасічна тоді більше нагадувала село, будинки підтопило, довелося тимчасово відселяти 250 чоловік.
А за автомобільний міст розгорнулася справжня битва. Тоді стояв ще старий, залізний, що розташовувався лівіше сучасного, якщо їхати від центру. Аби його не знесло, нагнали багато будівельної техніки та людей, які насипали нову захисну дамбу, укладали мішки з піском, скидали у потік залізобетонні плити. Активно долучались добровольці. Міст врятували.
Місто і його герої. Топ-5 особистостей, які вплинули на розвиток Франківська (ФОТО)
Операція «Вода»
На протилежному кінці міста теж склалася непроста ситуація. Будинки приміського села Опришівці не стояли впритул до води, тому серйозних підтоплень не було. Однак, перервалося автомобільне сполучення із сусіднім Чернієвом, оскільки міст через Бистрицю-Надвірнянську загрозливо прогнувся.
Під мостом йшла труба, якою доставляли до міста питну воду. Якби вона тріснула, Франківськ залишився б без води. Фахівці водоканалу прийняли сміливе рішення – прокласти резервну гілку водопроводу над мостом.
Задача була непроста, адже то треба було дуже швидко зварити десятки метрів труб. До того ж, робочі сильно ризикували, оскільки міст міг обвалитись будь-якої миті. Газета згадує прізвище тих героїв: зварювальники З. Качкан та Я. Когуч, бригадир слюсарів-водопровідників Я. Матіяш, моторист П. Ярчук.
Стихію вдалося приборкати, але повінь нанесла величезної шкоди. Загалом збитків по області нарахували 94,6 млн рублів. У Франківську, окрім Набережної, виявились підтопленими райони сучасних вулиць Левицького і Ленкавського зі шкіркомбінатом, околиці міського озера, завод залізобетонних виробів на лівому березі Бистриці-Надвірнянської та шкіро-взуттєвий комбінат.
Влада створила обласну комісію по боротьбі з повінню, мобілізувала ресурси багатьох підприємств. Для відбудови мостів, ліній зв’язку та інших комунікацій виділили 2500 кубічних метрів деревини. Сім’ям, що потерпіли від стихійного лиха, виплатили одноразову матеріальну допомогу.
Повінь багато чому навчила. Перший секретар франківського міськкому партії Степан Реус зумів вибити фінансування з державного бюджету на спорудження бетонної дамби та нових мостів. Кошторис оцінили у 30 млн, але кошти дали.
Правий берег Бистриці-Солотвинської одягнувся у надійну кам’яну сорочку. А ось лівий сильно не укріплювали, оскільки багатоквартирних будинків там ще не було. Тепер Пасічна є одним з найбільших районів міста, а новобудови прикриває земляний насип, що підозріло нагадує стару дамбу. Отож маємо два варіанти: витратити купу грошей та надійно загородитися від річки, або… чекати наступної повені.
У статті використані фото з архіву Зеновія Соколовського та Марії Голубевої
