Пекарня без жалю. Як у Франківську створюють робочі місця для людей із синдромом Дауна

Невдовзі в Івано-Франківську відкриють інклюзивну «сонячну» пекарню, де працюватимуть люди з ментальними розладами й синдромом Дауна. Проєкт став переможцем цьогорічного «Бюджету участі», на його реалізацію місто виділило 300 тис грн.

Але цього замало, тож без підтримки благодійників не обійтись, пише Репортер.

Ідея створити інклюзивну пекарню належить настоятелю монастиря Святого Йосифа Андрію Цікало. Він каже, за кордоном працевлаштування людей з інвалідністю – це нормальна практика, натомість в Україні цим особливо не переймаються. Щоправда, схожий заклад є у Броварах – кафе-пекарня «21.3».

«Сьогодні в Європі працевлаштовано приблизно 15 % дорослих людей з ментальними розладами й синдромом Дауна. Вони працюють у кафе, пекарнях, бібліотеках, задіяні в торгівлі, – розповідає Андрій Цікало. – Облаштувавши «сонячну» пекарню, ми частково зможемо вирішити проблему з працевлаштуванням та соціалізацією таких людей у нашій громаді. Іншої перспективи для них я поки не бачу».

Читайте також: Інвалідність – не перешкода. Про освіту для людей з особливими потребами

За словами отця Андрія, майбутня пекарня – це продовження творчої майстерні, яку відкрили при монастирі, на вулиці Івасюка, 48. Там діти із синдромом Дауна спільно з асистентами власноруч створюють різні вироби. Потім продають їх на ярмарках, а зароблені кошти витрачають на потреби спільноти.

«На майстерню ходить до 15 наших друзів, які вже закінчили школу – розповідає священник. – Для них це можливість розкрити свої таланти, розвивали себе як особистості. Бо вони бувають дуже талановиті, головне – не лінуватися. Розумієте, батькам особливої дитини часом легше зробити все самим, ніж витрачати час, аби навчити. А я от недавно дізнався, що у власників кафе «21.3» є 15-річний син з синдромом Дауна, який знає три мови».

До речі, при пекарні в Івано-Франківську теж працюватиме кав’ярня, де за офіціантів будуть люди з особливостями ментального розвитку. Нині вони старанно готуються до своєї першої роботи.

«Вони вчаться добрих манер і вже навіть ходять, як офіціанти, – посміхається Андрій Цікало. – Це може трохи смішно збоку виглядати, але вони дуже стараються. А днями навіть вчилися пекти кекси».

Як у пекарні, так і в кав’ярні люди з синдромом Дауна працюватимуть лише у визначені години. Наприклад, з 12:00 до 15:00. Все залежить від їхнього настрою та самопочуття.

«Ми б хотіли задіяти до роботи якомога більше наших друзів, тож працюватимуть всі потрохи, – говорить отець Андрій. – То насправді важка праця. До того ж, треба зважати на їхнє здоров’я – фізичне, емоційне. Наприклад, вони не вміють носити маски і не можуть себе пересилювати. Просто вони такі, які є. Якщо вони ображені, то вони ображені. Якщо вони люблять, то вони направду люблять».

Читайте також: Інклюзія – не ілюзія: як Івано–Франківськ стає доступним містом

А ще у цій справі важлива підтримка. За словами священника, в основному батьки особливих дітей діляться на дві категорії. Перша – вірить у своїх дітей. Друга – каже, що вони не вміють, не можуть і не будуть нічого робити. Відповідно вони навіть думати бояться про той час, коли їхні діти випустяться зі школи.

«Є ще категорія, яка вважає, що їм усі винні і їх треба жаліти, – розповідає Андрій Цікало. – Це дуже неправильний підхід. Більша частина проблем зникає, коли дитину приймаєш такою, якою вона є. Життя продовжується, все нормально. Звісно, має бути підтримка, розуміння, але жалісного співчуття – не треба точно».

Втім, саме підтримки та розуміння в нашому суспільстві бракує найбільше. На жаль, ми тільки вчимося правильно себе поводити з людьми із синдромом Дауна та іншими.

«Аби зрозуміти наших друзів, з ними треба більше спілкуватися, – каже священник. – Але й люди є різні. Наприклад, є категорія, яка намагається відкупитись. Себто вони жертвують гроші на таких дітей взамін на те, аби в їхній родині такого не сталося. Страх – це природно. Але тут найважливіше – любов та підтримка один одного».

Читайте також: Діти стають добрішими? Як у франківських школах впроваджують інклюзивну освіту

Нині ремонт в інклюзивній пекарні підходить до завершення. Зараз облаштовують вхід до приміщення, де буде кафетерій. На черзі – побілка стін і паркет.

«Як бачите, кухню вже закінчуємо, потрошки плитку кладемо. Лишиться ще обладнання», – показує результат роботи старший майстер Роман Романчук.

За словами Андрія Цікала, проєкт виявився затратним, тому деяке обладнання буде вживаним. До того ж, через брак коштів, не всі роботи вдасться закінчити до липня. Саме на цей місяць заплановане відкриття. Якщо хтось має бажання допомогти грошима, то може зробити пожертву в храмі або за реквізитами внизу.

«З того, що я бачу, нам потрібно буде відшукати ще сотні тисяч гривень, – каже священник. – Наразі закінчуємо ремонт, потроху скуповуємо обладнання та шукаємо людей, які професійно займаються пекарством і могли б нам допомогти. Серед наших парафіян є такі люди».

Зрозуміло, що робота в пекарні та кафе сприятиме соціалізації людей з ментальними розладами, зробить їх більш самостійними. Але кінцева мета – все ж таки їхнє працевлаштування.

«Це буде щось нове, – говорить Андрій Цікало. – І хоч ринку збуту, як такого, в нас наразі немає, є надія на наш мікрорайон та наших парафіян. Сподіваюся, домашній хліб та інша випічка буде їм цікава. Це буде якісний, домашній продукт. І ми б дуже хотіли, аби люди ходити до нас саме за якістю. А ще тому, що в нас смачно. Хтозна, може, колись ми будемо змагатися за клієнтів з тим самим «Макдональдсом».