Австрійські видавці поштівок мали своєрідні мистецькі вподобання. Разом із видами вулиць, скверів і площ вони випустили кілька листівок… станиславівської тюрми.
Цікаво, що люди їх охоче купляли та розсилали вітання родичам і знайомим у всі кінці імперії, пише Репортер.
У другий половині ХІХ століття в’язниця вже не могла забезпечувати пенітенціарних потреб міста. Тому в 1878 році МВС придбало у магістрату велику ділянку під забудову на південно-східній околиці міста. Архітектурний проект виконав Франц Маурус, бюджет становив 1,2 млн флоринів.
1 липня 1883 року нова тюрма люб’язно відчинила свої двері. В’язничний комплекс був збудований у стилі неокласицизму і складався з двох будинків для обслуги, контрольно-пропускного пункту, лазарету та триповерхового головного корпусу у формі літери «Н», обгородженого п’ятиметровим муром. На той час це була наймасштабніша будівля Станиславова. Усі споруди мали водопровід, каналізацію, систему вентиляції та пічне опалення. Тюрма вміщала 1000 в’язнів чоловічої статі, греко-католицького і православного віросповідань, тобто українців. Їхні релігійні потреби забезпечували дві каплиці.
Після завершення будівництва залишились гроші — 143 тисячі. За економію державних коштів та якісно проведені роботи старший інженер Франц Маурус отримав подяку від імператора. Хоча у тому була не лише його заслуга. Доопрацювання креслень Мауруса та їхню прив’язку до місцевих умов зробив станиславівський інженер Юзеф Браунзайс, який залишився без нагороди.
У багатьох джерелах тюрма фігурує як «Діброва» однак у жодному офіційному документі вона так не називається. Річ у тім, що в’язницю побудували на дільниці Діброва, де колись був дубовий ліс, звідти й народна назва.
Цісарсько-королівський заклад кари — таку вивіску можна було побачити на головній брамі в’язниці. «Контингент» мотав строк за серйозні злочини, було навіть кілька довічників. А ось смертні вироки на Діброві не виконували — вішали у львівських в’язницях.
На початку ХХ століття Діброва стала інтернаціональною — сюди стали направляти поляків та євреїв. Умови утримання були достатньо суворими, арештантів годували погано, через що кілька разів спалахували бунти, які суворо придушувались.
У листопаді 1911-го Діброва прогриміла на всю імперію. Звідти втік в’язень! І не якійсь злодюжка, а чи не перший український терорист — Мирослав Січинський. Двома роками раніше він вбив намісника Галичини графа Андрія Потоцького, за що був засуджений до вищої міри, яку цісар замінив на довічне. Втечу готував таємний комітет із представників української інтелігенції, які зібрали гроші та підкупили кількох охоронців. Утікача так і не зловили.
За Польщі тут діяла тюрма для військових злочинців, а у 1930-х розмістився підрозділ 48 піхотного полку. Німці не стали ламати пенітенціарну традицію та влаштували концентраційний табір Сталаг-371. Тут утримували голландських військовополонених — п’ять генералів, 1880 офіцерів і 150 курсантів.
Після війни у Діброві отаборились військові авіатори. Вони господарюють тут і досі за адресою: вулиця Чорновола, 119а. Зовнішній вигляд головного входу майже не змінися. Хіба що масивна брама поступилася скромним залізним воротам, а ще зникла вежа каплиці на задньому плані. Маленькі дерева виросли, утворивши перед КПП потужну алею акацій.
Нині комплекс займає 114 бригада тактичної авіації, яка дислокується у Франківську з 1991 року. Її військовослужбовці беруть активну участь у бойових діях на Донбасі, 16 із них нагороджені державними відзнаками. Втрат особового складу не було.
