Друга світова війна запам’яталась не лише боями майже на всіх континентах, але й жахливими концтаборами. Майданек, Аушвіц, Треблінка – в них загинуло більше людей, ніж у великих наступальних операціях. Більшу частину в’язнів цих «фабрик смерті» становили євреї. А чи доводилось вам чути про табір Сталаг-371? Він розташовувався у Станіславі, там утримували голландських військовополонених. Звідки вони взялися у нашому місті?
П’ятиденна війна
Під час м’ясорубки Першої світової королівство Нідерланди зуміло зберегти нейтралітет. Вдруге не вийшло – 10 травня 1940 року німецька армія вдерлась до королівства. Коли підрозділи Вермахту вже просунулись далеко вперед, до Амстердаму надійшла офіційна нота, в якій німці закидали голландцям накопичення сил на кордонах та дозвіл безперешкодного прольоту англійським і французьким бойовим літакам над своєю територією.
Крім фронтальних атак, німці закинули в тил ворога повітряний десант. Парашутисти зуміли захопити кілька важливих мостів, що дало змогу основним силам успішно розвивати наступ.
Уже 14 травня нідерландський головнокомандувач, генерал Генріх Вінкельман зрозумів безперспективність подальшого опору і видав наказ про припинення вогню. Королева Вільгельміна втекла до Великої Британії. Наступного дня нідерландська армія офіційно капітулювала.
Німці досить толерантно поставились до голландських військовополонених. Через шість тижнів усім офіцерам запропонували підписати так звану «декларацію честі», в якій вони зобов’язувались не чинити жодних ворожих дій проти Німеччини. 69 чоловіків відмовились це робити і потрапили до концтабіру. Решта 2000 старшин пообіцяли толерантно ставитись до Адольфа Гітлера і Третього Рейху, тож їх відпустили додому.
У тюрму за запрошеннями
У травні 1942-го в газетах з’явились запрошення колишнім офіцерам і кадетам (курсантам військових училищ) прибути для реєстрації у визначені пункти збору. З собою належало мати документи і гроші.
Голландці – то майже те саме, що й німці – акуратні, пунктуальні, законослухняні. У визначений час вони з’явились у вказані місця. Ось як описує подальші події офіцер Гюйс ван Амстель:
«Хоч я й не довіряв ситуації, особливо через те, що ми мали прибути у військові казарми, однак заспокоював себе думкою: Ах, я просто гляну, що і як, і якщо щось запідозрю, то зажди зможу зникнути. І я пішов…
Як ми тільки переступили першу огорожу казарми у місті Бреда, то побачили німців, які вишикувались в ряд, аби показувати нам дорогу. В мене спрацювало шосте чуття, і я різко розвернувся назад. На жаль, запізно! Пролунав грізний окрик: «Ходу назад нема!». Нас завели у приміщення, через вікно було видно, як споруду оточили німці».
Причиною затримання всіх офіцерів і кадетів було неодноразове порушення ними «декларації честі» та участь у русі опору.
З Бреди заарештованих перевезли в офіцерський табір Нюрнберг-Лангвассер. На одязі затриманих фашисти малювали великі літери KGF (Kriegsgefange, тобто військовополонений). Букви наносили білою фарбою, яку неможливо було стерти. Але голландці все ж таки примудрялись дурити фашистів. Вони самі робили такі написи, але… зубною пастою. Її можна було легко змити і декому з голландців пощастило вирватись на волю.
Через кілька місяців німці звільнили старих і хронічно хворих офіцерів, а решту кількома ешелонами відправили до Станіслава. Біля Перемишля двоє вояк вискочили з поїзда та спробували втекти. Їх швидко зловили. Якщо думаєте, що втікачів розстріляли, то помиляєтесь – обом дали 10 діб карцеру. Як пише ван Амстель, це була «пристойна кімната на третьому поверсі з гарним видом на Карпати».
Сталаг-371
«Після цікавої прогулянки Станіславом, – далі згадує Гюйс ван Амстель, – ми опинились на околиці міста перед величезною кам’яною спорудою. Нам сказали, що це і є наша кінцева ціль. Висока стіна із колючим дротом, ворота, охоронці і… кілька наших колег, які з ентузіазмом вітали нас, виглядаючи з вікон».
Для утримання великої кількості полонених ідеально підійшла стара, ще австрійська в’язниця – «Діброва». У квітні 1942-го німці облаштували там Oflag-371, тобто офіцерський табір. Хоча паралельно використовувалась інша назва – стаціонарний табір військовополонених № 371, або скорочено – Сталаг (Stalag-371). Саме ця абревіатура зустрічається найчастіше. Річ у тому, що, крім голландських офіцерів, там утримувались ще солдати і сержанти армій інших країн.
Основну масу нідерландських військових привезли на початку серпня 1942 року. Загалом тут «сиділо» шість генералів, шість адміралів, 1880 офіцерів і 150 курсантів сухопутних і морських училищ. Останніх називали гардемаринами. Через велику скупченість в’язнів усіх кадетів згодом перевели до окремого табору по сусідству – Cadettenkamp. Він містився на території колишньої школи міліції, на нинішній вулиці Національної Гвардії.
Німці одразу сформували з голландців два батальйони. Полковник Густав Хіглі згадує: «Мене призначили командиром першого батальйону, не питаючи, хотів я цього чи ні! Ексцентрична команда. Перша рота складалась виключно з вищих офіцерів: 30 полковників, 91 підполковника та 180 майорів, друга рота – лише з капітанів, третя й четверта – з лейтенантів. Разом, плюс-мінус – 1033 офіцери». Також сюди треба додати кілька сотень радянських і сербських військовополонених
«Мокриці великі і вони кусаються…»
Новий «дім» в’язням сподобався. Вже знайомий нам Амстель ділиться першими враженнями, які виявились досить приємними:
«Замість душних вдень і холодних вночі бараків у Нюрнберзі, тут величезна кам’яна споруда. Стіни десь з півметра товщини, подвійні вікна, центральне опалення у задній частині будівлі, великі польські печі у фронтальній частині. Будівля складалась із двох великих паралельних крил, об’єднаних перпендикулярною перемичкою, що у плані нагадувала літеру «Н». Споруда обіймала три житлові поверхи, зверху надзвичайно великі горища, знизу розгалужені підвали, куди перенесли кухні.
За табором були великі купи піску і вугілля, а в крайньому куті, в оточенні півсотні сосен стояв шпитальний будинок.
Вся територія була обведена колючим дротом, приблизно 2,5 м висоти. Всередині цього каре, за окремим загородженням, знаходились будівля карантину і кузня. Навколо зовнішньої дротяної огорожі розташовувалась стежка охоронців. За нею по периметру йшов високий, п’ятиметровий мур, який повністю відрізав нас від навколишнього світу».
Усіх новоприбулих пропускали через карантинну будівлю, де в’язні проходили медичний огляд і санітарну обробку на предмет виявлення захворювань, інфекцій та паразитів.
Але то мало допомагало і через певний час паразити все одно з’являлися. Історик Тарас Гладенький оприлюднив уривок з щоденника 2-го лейтенанта* Хендріка де Патера від 8 серпня 1943 року:
«Моя кохана, прямо зараз кілька моїх сусідів по кімнаті займаються пошуком вошей у своїх ліжках. Заняття надзвичайно захопливе. Кажуть, що тут є і мокриці. Вони великі, близько 3-5 мм та ще й кусаються. Також у нас повно блошиць…».
Втім, мокриці і блошиці становили найбільші прикрості табірних буднів. В іншому Сталаг-371 нагадував будинок відпочинку для військових пенсіонерів.
Далі буде.
* В армії Королівства Нідерланди були звання 2-го і 1-го лейтенантів, що відповідають нашим лейтенанту і старшому лейтенанту.
Автор: Іван Бондарев
Comments are closed.