Історія Газета Фото

Найдавніший некрополь. Які таємниці приховує старий цвинтар Станиславова (ФОТО)

Google+ Pinterest LinkedIn Tumblr
Найдавніший некрополь Івано-Франківська веде свою історію з 1782 року. Тоді, згідно з декретом цісаря, по всій Галичині ліквідовували цвинтарі біля храмів і засновували нові – за межами міста. Вони призначались для всіх християнських конфесій і мали на меті убезпечити міста від епідемій.

Саме тоді, на околиці Тисменицького передмістя виник цвинтар, який нині вважається одним із найстаріших в Україні, пише Репортер.

На початку 1980-х старий цвинтар просто знищили. Фото з архіву Леоніда Орла
Резонансні поховання

Виникає закономірне питання, а яке ж найдавніше відоме поховання? Вважалось, що це могила румунського поета Йона Будай-Деляну, який помер у 1820 році. Проте, як з’ясувалось, поет помер у Львові, і скоріш за все похований саме там.

Читайте ткож: Місто тіней, кохання та трагедія. Станиславів у художніх творах (ФОТО)

А найстарішою збереженою могилою є надгробок Маврикія Гославського, учасника польського антиросійського повстання 1831 року. Він помер у Станиславівській в’язниці, а його похорон перетворився на справжню антиурядову маніфестацію. До того ж, його на зло австрійцям переодягнули у військовий уланський мундир, і це викликало «зворушення присутніх, яке неможливо описати». І хоча той надгробок, який ми бачимо зараз, спорудили лише у 1875 році, все одне він є найдавнішим на цвинтарі.

Могили вояків УГА поляки не чіпали. Фото з архіву Василя Іваночка

Іншим «резонансом» стало поховання 16-річного студента гімназії Стефана Гошовського, якого під час революційних подій 1848 року заколов австрійський солдат. Попрощатися з хлопчиком вийшли не тільки місцеві поляки, але й українці з найближчих околиць. Його могила не збереглась.

Друг Карла Маркса

Взагалі протягом ХІХ століття поляки тричі поставали проти Росії та Австрії. Багато повстанців знайшло свій останній притулок на Станиславівському цвинтарі. Майже всі їхні могили знесли при ліквідації цвинтаря, але одне поховання радянська влада залишила. І ось чому.

На початку повстання 1863 року молодий студент політехнічної школи Кароль Свідзінський очолив загін своїх товаришів і вже незабаром отримав офіцерський чин. Після розгрому повстання він емігрує до Франції, де під час Паризької комуни виконує обов’язки ад’ютанта головнокомандуючого комунарів генерала Домбровського. Після чергового розгрому втікає до Лондона, де знайомиться з Карлом Марксом і нібито за його дорученням їде до Кракова. Нарешті цей вічний революціонер осідає у Станиславові, де й помирає у 1877 році.

Читайте: Брама Потоцьких і старі казарми. Франківськ на ексклюзивних фото сторічної давнини (ФОТО)

Цікаво, чи залишила б радянська влада його надгробок, якби довідалась, що під час першого пов­стання цей «друг Карла Маркса» очолював відділ жандармерії та вішав полонених росіян.

Хрести на братських могилах

Події ХХ століття також не оминули цвинтар стороною. Після кривавих битв тут з’явилися братські могили солдат часів Першої світової війни – як австрійських, так і російських.

Сьогодні багато написано про могили українських січових стрільців, які боролися за волю України. Ще у 1920-х тут встановили хрести 147 воякам УСС і УГА, які переважно померли від ран у Станиславівському шпиталі. Але мало хто знає, що тут були могили й інших «борців за незалежність».

Станиславівський некрополь був одним із найстаріших у Галичині. Фото з архіву Богдана Озарка

Ще під час Першої світової у російському полоні померли від ран 14 польських легіонерів. Їх поховали на міському цвинтарі, де пізніше постала статуя кам’яного легіонера, що спирається на рушницю. В цей же період встановили обеліск сімом членам ПОВ (Польська Організація Військова). Це були молоді хлопці, які загинули в боях з українцями у травні 1919 року. Цікаво, що за Польщі ці пам’ятники мирно уживалися на одному цвинтарі, а знищені були вже за радянської влади.

Їх ховали двічі

18 вересня 1939 року в місто увійшли совіти. І хоча польські війська опору не чинили, втрати серед більшовиків були. Так 7 жовтня загинув такий військовий Окунєв. Є припущення, що він був капітаном-артилеристом, і його на вулиці застрелила полька. Окунєва поховали на цвинтарі, і він був чи не єдиною жертвою того вересня. Цікаво, що при ліквідації цвинтаря цю могилу засипали ґрунтом, і вона збереглась. Хоч і під землею.

Наступне масове поховання з’явилось на цвинтарі в липні 1941 року. Після відступу червоних на подвір’ї Станиславівської в’язниці знайшли тіла розстріляних в’язнів. Переважно це були члени ОУН, яких заарештували раніше. Їх урочисто перепоховали на західній околиці цвинтаря.

Читайте: Кислота, ніж, терпіння. Як франківські музейники рятують архіви УПА (ФОТО)

У 1989 році товариство «Меморіал» провело розкопки поховання, під час яких виявили рештки 269 загиблих. Їх перенесли на сім метрів углиб цвинтаря й пізніше встановили пам’ятник. Перепоховання було обґрунтованим, оскільки на цьому місці планувалось прокласти дорогу. Через 15 років тут створили нову вулицю – Мельника.

Багато надгробків були справжніми шедеврами мистецтва. Фото Ігоря Панчишина

31 березня 1944 року група радянських танків увірвалась до міста, але її знищили німці. Мало хто знає, що загиблі тоді німецькі та угорські солдати знайшли свій останній притулок на південній околиці цвинтаря. Зрозуміло, що відповідні радянські органи зробили все, аби приховати найменші сліди цих поховань. За свідченнями старожилів, на місці німецьких захоронень зараз дорога, яка з’єднує вулиці Мельника й Бандери.

Читайте також: Стометрівка, Вічевий, два сквери. Яким був центр Станиславова 100 років тому (ФОТО)

Після втечі німців тіла загиб­лих радянських солдат ховали в багатьох місцях. Одне з таких поховань було на території старого цвинтаря. За іронією долі братське кладовище опинилось поруч з замордованими оунівцями. Тому більшовицька влада наказала зруйнувати їхній пам’ятний знак. Пізніше це поховання перенесли до цвинтаря на вулиці Київський.

Ліквідація та відродження

У 1955 році поховання на цвинтарі припиняють. Проте не надовго. У 1968 році, «у зв’язку з обмеженням території існуючого цвинтаря по вулиці Куйбишева і відсутністю місць для поховання померлих… дозволити проводити повторні поховання на місті захоронення стрільців, які були поховані в 1918-1920 роках». Причому це рішення не «спустили» з Москви чи Києва, його прийняли на місці. Охочих захоронити своїх рідних та близьких у центрі міста не бракувало, і незабаром ніщо не нагадувало про стрілецькі могили.

Пам’ятник воякам. 1933 рік

Остаточно закрили цвинтар навесні 1974 року. Незабаром перед головним входом з’явилось оголошення, що всі охочі можуть перевезти рештки своїх родичів на новостворений цвинтар у Чукалівці. Проте не лише родичі перевозили своїх. Так, патріот Василь Гривінський таємно вночі перевіз склеп віце-президента ЗУНР Левка Бачинського, чим врятував його для нащадків. Також не дрімали поляки, які перевезли до Варшави прах свого національного героя – керівника повстання 1863 року Агатона Гіллера.

А далі цвинтар дуже швидко прийшов у запустіння. Тоді, в 1970-х, тут діяла ціла банда розкрадачів гробівців. Вони розбивали віка родинних склепів та обчищали їх. Якщо враховувати, що заможних містян хоронили із коштовностями, як то перстені, кульчики і золоті ланцюжки, то здобич у грабіжників була непоганою. Нерідко вони пускали в хід плоскогубці, за допомогою яких діставали золоті коронки з щелеп. Але золото мертвих не принесло щастя новим господарям. Ходять чутки, що всі вони погано закінчили – хто зійшов з розуму, хто наклав на себе руки, хто спився, а хто взагалі зник безвісти.

Читайте: Таємниця сотні «Вікторія». Що ховає ліс під Болеховом (ФОТО)

Поступово старий цвинтар став місцем зібрання молодіжних компаній – на могилах пили вино, грали на гітарах, різались у карти. Почастішали випадки грабунків одиноких перехожих і навіть ґвалтувань. Влада вирішила ліквідувати цвинтар.

Планували залишити 23 могили діячів культури, революціонерів. Але зберегли лише десять. Цікаво, що два надгробка, які не перебували ні в яких списках, дійшли до наших днів. Один з них стоїть між трьома деревами, і бульдозеру було важко туди дістатись. Це пам’ятник у вигляді стопки книжок. Також чудом вцілів надгробок біля входу з вулиці Мельника. Можливо, бульдозеристу сподобалось скульптурне оздоблення, а можливо, він колись служив на флоті і в нього не піднялась рука знищити могилу з якорем. Так чи інакше, але дітище скульптора Антоняка дійшло до наших часів…

З настанням незалежності старовинний некрополь отримав нове життя. Відновили могили січовим стрільцям, встановили меморіальні знаки загиблим українцям і полякам, відтворили надгробок «другого кохання» Івана Франка – Юзефи Дзвонковської. Центр колишнього цвинтаря прикрасила каплиця. У 2009 меморіальний сквер отримав статус пам’ятки історії національного значення.

А потім прийшов 2014 рік…

Автор: Іван Бондарев
Читайте «Репортер» у Telegram – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні