Газета Політика

Надія Когутяк: «Люди не можуть боятися довго»

Google+ Pinterest LinkedIn Tumblr
Надія Когутяк – психолог, психотерапевт, кандидат наук. Студентам ПНУ вона викладає психологію, іншим допомагає долати психологічні проблеми, багато працює з дітьми з аутизмом. Нині вперше зібралась у політику – планує балотуватись до Івано-Франківської міськради від партії «Європейська солідарність». Навіщо?

От, саме про це, а ще про психологію, про владу і громаду говорив з Надією Когутяк «Репортер».

Надія Когутяк

– Пані Надіє, за вашими спостереженнями, як вплинули на українців пандемія та карантин?

– Можу сказати, що сьогодні видно підвищену тривогу. Але це світова тенденція. Тривога у людей зростає через невідомість. На українців, крім того, впливають і різкі повороти у державній політиці, і радянське виховання – воно нікуди не зникло.

– А радянщина яким чином?

– Там усі мали однаково думати, діяти, одягатись, говорити. Виділятися, бути особистістю – табу. Звідси й соціальна тривога. Як я виглядаю в очах інших? Що мене чекає в майбутньому? Чи варто виділятися з натовпу?

– От, більшість франківців з мером на чолі критикують Київ за введення в нас червоної зони. Це добре чи погано?

– Тут нема чіткої відповіді. Ніхто у світі її не має. Але вже маємо свій досвід, знаємо, що каже наука, крім того, знаємо, що люди довго боятися просто не можуть. Аби тримати їх у страху, треба далі лякати. Адже в людини є інші потреби, вона має дбати про сім’ю, дім, комфорт. Є базові речі, які завжди перемагають.

– Ну, влада робить «щось», бо не знає, а мусить. А що ж робити звичайним людям?

– Базові потреби – сім’я, здоров’я – нікуди не дінуться. Але ще кожному важливо мати в голові власну стратегію. Було б дуже добре, якби і влада розповідала про свої стратегічні плани. Якби вони в неї були. Коли президент каже, що йому ніколи думати стратегічно, це дуже сумно.

Нинішня влада вийшла на вибори з ідеєю «Ні війні!», а яким чином – неважливо. Позитивні емоції, шоу, щось веселе – і людям це сподобалось. Я чула таке від студентів. Вони ж не копали глибоко, їм кидали прості меседжі: прийде весна, земля зазеленіє, ще щось подібне. Так, нашим студентам цього було достатньо.

– Цікаво, студентам Гарварду теж було б досить?

– Це ще одна проблема. Освіта в Україні потребує модернізації. Ми маємо робити глибший відбір, у школах готувати до університетів, дбати і про критичне мислення, і про громадянську освіту – щоб це не було десь на десятому місці.

– Як думаєте, онлайн-освіта себе виправдала?

– Зважаючи на той виклик, який ми отримали, це було краще, ніж нічого. Але тут треба зважати на вік – чим молодша дитина, тим більше вона потребує допомоги вчителя. Зі старшими онлайн освіти може бути більше. Втім, роль вчителя у будь-якому разі неоціненна.

Сьогодні це виснаження для всіх – учнів, вчителів, батьків. Але ми не можемо втрачати навіть рік, знижуючи якість освіти. Вкладене у дошкілля чи в початкових школах дуже важливе. Там закладаються базові речі: орієнтири, способи мислення. Ставитися до цього формально просто не можна.

– Знаю, що працюєте з дітьми з аутизмом. Їх кількість зростає чи знижується?

– Звісно, зростає. Та наша статистика не дотягує до світової. Наразі знаємо, що одна дитина із 65 має якийсь спектр розладів аутизму. Лідер у дослідженнях – США, адже ці досліди є дуже дорогими.

Кількість зростає, перш за все через покращення діагностики. Раніше, коли дитина, наприклад, пізно починала говорити, то все списували на її особли­вості. Зараз навчились розпізнавати – і це добре.

Багато батьків нині докладають великих зусиль, щоб з самого початку надати дитині фахову допомогу. Я роками стежу за долею деяких дітей – вони можуть ходити в садочки, в школи. Дуже важливою є інклюзія. Її активно впроваджувала Марина Порошенко, і ми їй за це дуже вдячні. Бо якщо цих дітей закрити десь у спецзакладах, то вони будуть боятися соціуму. Бо світ інший. Він може бути доброзичливим, а може й жорстоким.

І суспільство теж має підлаштовуватися під них. Власне, гуманізм, цінності нації визначаються саме ставленням до таких людей. Не матеріальними статками, не рівнем життя, а соціальною політикою.

Надія Когутяк

– Ви з цим йдете у міську раду?

– Я відчуваю, що можу бути корисною у соціальній сфері, в освіті. Часто чую про проблеми, з якими можу допомогти на особистих контактах – десь подзвонити, попросити. Наприклад, звертаються до мене батьки дитини з аутизмом, хочуть людського ставлення, а у владних коридорах натикаються на формалізм. Я хочу це змінити, принаймні спробую.

– Чому саме «Європейська солідарність»?

– Я в партії з січня 2017 року. Згадувала радянщину, так от ЄС – її протилежність. Сильна громада, особиста відповідальність, патріотизм, свобода, демократія. Мені близькі цінності. Не лише патріотизм, який часто звучить у лозунгах, особливо в нашій області.

– Патріотизм, на вашу думку, це що?

– Це те, що в мене закладали з дитинства. Мої бабця з дідом були переселенцями з Польщі – через операцію «Вісла». Вони казали: ми добре жили з поляками, добре жили з євреями, але ми завжди були українцями. І я маю зробити все, аби те, що було важливим для моїх дідів-прадідів, для мене, було важливим для моїх дітей і внуків.

Автор: Сергій Павлюк

На правах промо

Читайте «Репортер» у Telegram – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні

Comments are closed.