Ми живемо в асиметричному світі – з ганебного вчинку поліцейських у США щодо однієї людини маємо черговий бунт на расовому ґрунті. Натомість, у Росії через величезну екологічну катастрофу в Норильську маємо лише поодинокі повідомлення у ЗМІ й нуль обговорення. Не буду про поліцейське свавілля, не розуміюсь на цьому взагалі.
А от катастрофа на півночі Росії – дуже симптоматична подія, пише Максим Карпаш у Репортері.
Що сталося? 29 травня на промисловому майданчику біля Норильська через просідання опор відбулася розгерметизація резервуару для зберігання дизельного палива. Понад 15000 тонн (!) витекло у ближні річки, ще понад 6000 тонн потрапило у ґрунт. Вода в ріках, які через систему озер впадають у Карське море, наразі є по суті паливом з невеликим вмістом води. До слова, 20000 тонн дизпалива – це понад 300 залізничних цистерн. Враховуючи специфічність повідомлень у цензурованих російських ЗМІ, обсяги витоків можуть бути більшими. Словом, це екологічне лихо світового масштабу, і як з ним справитись, мало хто розуміє.
Чому я про це пишу і який воно має стосунок до України? Справа у тому, що для мене такий випадок є одним із багатьох сигналів з пострадянського простору останнього десятиліття у списку техногенних аварій і надзвичайних ситуацій. Той резервуар був побудований ще у 1985 році, напевно, капітально не ремонтувався і ось результат. Україна від такого теж не застрахована. Якщо ми не почнемо діяти вже, наслідки можуть бути непередбачуваними. У нас цю проблему побачили давно, але, як завжди, бракує грошей. Ось кілька цитат з однієї з постанов Кабміну ще 2003 року з коментарями.
«Майже 40 тисяч будинків (4 % від житлового фонду) віднесено до категорії ветхих та аварійних. На межі повної зупинки перебуває ліфтове господарство».
Одеса, Львів, Київ, Дрогобич та багато інших міст регулярно з’являються у новинах із зруйнованими будинками.
«Незадовільний стан водопровідних мереж призводить до втрат питної води, що становлять до 30 % загального обсягу її подачі». Саме тому росте тариф, тому низька якість самої води, і її бракуватиме дедалі більше.
А тепер надзвичайно актуальне для Прикарпаття з тієї ж постанови. «Особливе занепокоєння викликає технічний стан мостових споруд. Не відповідають правилам експлуатації 46 % автомобільних мостів загального користування та 72 % – комунальних. 14 % залізничних мостів перебувають у незадовільному технічному стані, близько 2 % – потребують негайного капітального ремонту чи реконструкції». Нагадую, що в області є 1177 мостів і більшість з них побудовані до 1980-х.
Реформа трохи кашляє. В які лікарні «ходять гроші» за пацієнтами на Прикарпатті
Майже три роки тому назад міський голова Києва Віталій Кличко сказав, що міст, який упав, втомився, і ці його слова стали черговим приводом для жартів. Але, скоріш за все, столичний мер тоді банально відтворив аргументи «технарів», які точно говорили про втому. Втома, як і я кажу студентам на лекціях, є одним із видів руйнування матеріалів. Втома металів – явище не нове і є причиною багатьох катастроф та аварій, а разом з корозією це справжній мисливець на споруди й будівлі.
У світі давно винайшли спосіб боротьби – регулярно обстежувати, ремонтувати, за потреби замінювати. І не треба казати, що в нас бракує коштів, бо саме ці роботи є драйверами промислового виробництва. Доведено десятками країн.
Закликаю відповідальних осіб включатись у підготовку конкретних рішень щодо технологічної безпеки в області та у всій державі. І нехай катастрофа у Росії стане черговим нагадуванням про можливі наслідки.
Максим Карпаш, професор ІФНТУНГ
Comments are closed.