Максим Карпаш: Позиція Галичини

Не так давно мав нагоду виступати експертом у телепередачі. Темою для дискусії стала інвестиційна привабливість регіону.

Була надзвичайно цікава розмова, та мовці, як то буває, говорили, але не чули, пише Максим Карпаш у Репортері.

Значна частина присутніх були за все добре і проти усього поганого. Загалом це не так вже й сумно, адже за інших сценаріїв ми могли мати, наприклад, проросійську політичну силу чи щось інше, що нині здається маргінальним.

Намагався ставити запитання спікерам щодо ключових пріоритетів розвитку області. За єдиним винятком нічого конкретного не почув.

Якщо подивитись на Прикарпаття очима інженера, то без сліз цей погляд довго не втримаєш. Ще 30-40 років тому регіон видобував стільки ж нафти, скільки добуває ціла України цими роками. Сьогодні ж ми – глибоко енергетично дефіцитний регіон – споживаємо значно більше, ніж генеруємо. Хоча з’являються паростки надії – програми енергоефективності Івано-Франківська та Долини, область у лідерах із встановлення потужностей відновлюваної енергетики, почали говорити про поводження з відходами.

Транспортна інфраструктура за всіх спроб можновладців залишилась на післявоєнному рівні. Про автодороги в області годі говорити – ми маємо ремонти майже винятково завдяки туристичній привабливості Карпат. Більш трагічним є стан залізниці – в регіоні досі немає електрифікованих ділянок за винятком кількох кілометрів.

Думаю про так звані «точки зростання» для Прикарпаття. Впевнений, що ми змушені шукати нових і нетипових виходів із ситуації, що склалась – використовувати слабкі сторони, підваживши їх нечисленними сильними. У бізнес-школах цей підхід називають асиметричним. Наприклад, країни Африки «стрибнули» у цифрову еру, не маючи науково-технічного (учених, технологічних компаній) та інфраструктурного (дротової передачі даних) потенціалу для власних розробок у сфері комунікаційних технологій та гостро потребуючи їх. Вони просто купили готові технологічні рішення й відразу почали впроваджувати.

Фактично протягом останнього року у сфері енергетики постала нова «фішка» – водневі технології. Домішування водню у природний газ для усіх категорій споживачів, його генерація з використанням надлишкових відновлюваних джерел та багато інших. Єврокомісія кілька місяців тому оприлюднила Водневу Стратегію на наступні десятиліття. Але про це – у наступних дописах.

Асиметричний вихід для Івано-Франківщини у цьому світлі – розвивати водневі технології. У Великій Британії та Нідерландах уже тривають повномасштабні випробування потягів на водневому паливі – це може бути стрибком і для нас.

Ми можемо перестрибнути електрифіковану колію. З очевидних вигод – нова якість залізниці, суттєве зниження викидів СО2, фантастично позитивна міжнародна відомість, і в підсумку – магніт для подальшого розвитку технологій на Прикарпатті.

Далі потягнуться – водневі автомобілі, котельні, стимули для подальшого розгортання систем відновлювальної енергетики, ІТ-рішення для усього цього, високотехнологічні стартапи, а ще, сподіваємось, – статус енергонезалежного та екологічно нейтрального регіону. В разі успіху Прикарпаття може поборотись за статус регіонального технологічного лідера у всій Східній Європі. Як на мене, саме на таку позицію Галичина має претендувати. Як казав митрополит Шептицький, «Великого бажайте!».