Я стараюся уникати черг. Використовую для цього весь доступний арсенал засобів – попередній запис, домовленість, тайм-менеджмент – добре планую свої дії та дотримуюся плану. Пунктуальність стала для мене чимось на кшталт обов’язкового навику.
Для багатьох моїх однолітків не так складно зрозуміти причини такої поведінки – радянська доба запам’яталась нам чергами, пише Максим Карпаш у Репортері.
Народжений у 1982 році, я слабо пам’ятаю більшість речей, але ще застав деякі радянські атрибути у школі, і вже точно можу простежити негативний вплив тієї доби на більшість сфер, в яких розуміюсь, – освіта, споживчий ринок, комунальні послуги, енергетика та деякі суміжні.
Та повернемось до черг. У радянський час вони були за всім – від квартир, автомобілів та меблів до харчів. Пам’ятаю такий випадок – у 6-7 років серед ночі у мене розболівся зуб. Домашні засоби не допомогли, тож батько повів мене пішки до чергового стоматолога у поліклініку, що на «сотці».
Тоді ми жили біля кінотеатру «Космос» і проходили повз універмаг навпроти драмтеатру. Вночі було здалеку видно невеликі багаття у дворі поблизу магазину. Біля них грілися люди, які з ночі займали черги за продуктами в універмазі. Тепер, уже дорослим, думаю: в якому стані ці люди зранку йшли на роботу, що казали своїм дітям, як це впливало на їхнє життя?
Читайте також: Максим Карпаш: Дещо про штучний інтелект
Я сам пам’ятаю, як стояв довгими годинами у чергах за хлібом, молочними продуктами, крупами, ковбасою, овочами, навіть за милом. І це не були товари якоїсь преміальної якості, навпаки – сьогодні їх би навряд купували, бо вони не відповідали б мінімальним вимогам середнього українця. І це ще все до моменту появи «купонів» – таких собі сертифікатів, які давали право взагалі купити хоч щось.
З тими чергами прийшов цілий букет недоліків радянського часу – знервовані та принижені люди, образи та крадіжки, побутова корупція, хамство персоналу магазинів, спекуляції, ажіотажні закупівлі та хронічний дефіцит усіх продуктів, крім морської капусти. Це все сукупно породило негативні побутові поведінкові моделі у нашому суспільстві, які досі живі.
Суспільство досі не пропрацювало ці ситуації у сферах культури (нехай і масової) та медіа, пропагуванні коректних моделей поведінки у навчальних закладах тощо. Ми досі маємо тенденцію «взяти» чогось більше, бо «потім може не бути». Саме тому у нас так легко формуються ажіотажі навколо будь-чого, локальні дефіцити та накручування цін, страх втратити якусь можливість.
Читайте: Максим Карпаш: Нюанси ціни на газ
Варто згадати у різні роки пікові ціни на цукор, хліб, гречку та багато чого іншого. Підозрюю, що саме у тих радянських чергах були закладені ключі до сердець людей, що стали жертвами різноманітних фінансових і будівельних пірамід.
За великим рахунком, стояння у чергах також сформувало тотальне зневажання такою персональною цінністю кожного з тих, як час. Тепер приходить розуміння, що ті черги забирали у нас час на самих себе, своїх близьких та коханих, улюблені справи та звички. І добре, що тоді не було ще й коронавірусу.
