Легенди Станиславова. Вуйко героя

Пам’ятаєте старий радянський анекдот, як у школу запросили ветерана, що бачив Чапаєва, а потім виявилося, що дідусь спостерігав за ним у приціл кулемета?

Свого часу в Івано-Франківську трапилася дуже подібна історія, пише “Репортер”. вуйко

Фото з архіву школи №13

За совітів школа № 13 носила ім’я Августина Євчука. Так звали комсомольця, який у вересні 1939 року вивісив на ратуші червоний прапор. Його за це застрелили польські офіцери.

До теми Легенди Станиславова. Перший страйк

В 1963 році у Княгиніні ще жив його вуйко, брат матері Августина – Василь. На чергову річницю «Золотого вересня» дирекція школи запросила старого, аби той розповів щось про героїчного племінника. І ось, посеред битком набитого актового залу, дідусь повідав таке:

«Августик був гарний хлопець, пас гуси по ріниськах, бив футболь, ходив поза школу, за що мама била його прутом. А потім зв’язався з тими комуняками, аж поки його не застрелили на ратуші!».

До речі

Про Берла Гундерта

У радянські часи на міській ратуші була меморіальна дошка із таким написом: «На цьому будинку у вересні 1939 року, напередодні вступу Радянської армії в місто, революціонери-підпільники підняли червоний прапор. Охороняючи його, героїчно загинули комсомольці Августин Євчук та Берл Гундерт».

Така сама інформація наводилася в усіх путівниках та історичних книжках про Івано-Франківськ. Але дивна річ – обидва хоробрих комсомольця почали там фігурувати лише із середини 1960‑х років. У сорокових та п’ятдесятих обласна газета «Прикарпатська правда» згадує лише одного оборонця прапору – Августина Євчука. Звідки ж взявся потім той Берл Гундерт?

У шістдесятих роках в редакції «Прикарпатської правди» працював один журналіст. Він був не останньою людиною в газеті. Йому було відомо, що при відступі польські вояки застрелили єврейського підлітка Берла Гундерта, який чи то кинув їм услід камінь, чи то просто косо подивився. Втім, відбулося це далеко від ратуші, і навряд чи Гундерт був комсомольцем.

Але журналіст вважав, що Августин Євчук один не впорається, а єврейського хлопчика все одно не повернеш. І Берл Гундерт уже після смерті став комсомольцем та приєднався до оборони червоного прапора – у путівниках і на меморіальній дошці…