Історія Газета

Легенди Станиславова. Історична етажерка

Google+ Pinterest LinkedIn Tumblr
Матеріали, що друкуються у рубриці «Легенди Станиславова», мають дві невід’ємні складові – якусь історію та ілюстрацію, що пов’язана з текстом.

Цього разу трохи змінимо шаблон і почнемо розповідь саме з ілюстрації, пише Репортер.

Картина місцевого художника Андрія Єфіменка називається «Етажерка» і читати її треба згори вниз. Бачимо фрагмент міщанського помешкання, старомодні сині шпалери, ікону з «Таємною вечерею», під якою стоїть дерев’яна етажерка – змістовна вісь полотна. Верхня частина символізує тихе провінційне життя австрійського Станиславова – маскарон, що прикрашає кам’яницю на вулиці Курбаса, парфуми, олівці, кришталева попільничка.

До теми: Легенди Станиславова. Як Камінський депутатів виховував

На наступній полиці кілька томів про Першу світову війну. Перед ними стоять іграшкові фігурки німецького солдата, польського легіонера та українського січового стрільця. Правіше є фото, де російська кавалерія відступає на схід – звідки прийшли. Поруч лежить об’ємний фоліант із двоголовим орлом на корінці, який натякає, що російська імперія вже завалилась.

Середня полиця не менш інформативна. На старій світлині бачимо куточок Станиславова з ратушею, на тлі якої мотоцикліст Вермахту тікає на Захід. Про крах Третього Рейху свідчить лежача книга із чорним хрестом. Далі фігурка вояка УПА на тлі книжок із тризубами, потім «Велика радянська енциклопедія», томик ЖЗЛ та іграшкові енкаведисти з черепами замість облич.

Читайте також: Легенди Станиславова. Аполлон без штанів

Внизу зображені курсанти військової кафедри університету нафти і газу – хлопці й дівчата у «піксельних» камуфляжах. Попереду них купа мобільних телефонів, мовляв, війна перейшла в інформаційну площину.

А тепер, власне, легенда, точніше анекдот, і то не дуже не смішний.

Помер один поважний літній галичанин. Бог його питає:

– Зможеш коротко розповісти про все своє життя?

– Ну, що сказати? Я з’явився на світ в Австро-Угорщині, одружився у Західноукраїнській республіці, діти народились у Польщі, в школу пішли у Третьому Рейху, онуки з’явилися в СРСР, а помер я вже в Україні.

– Бачу, покидало тебе світом…

– Ні, Господи, я ніколи в житті не виїжд­жав з Івано-Франківська!

Автор: Іван Бондарев
Читайте «Репортер» у Telegram – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні