Газета Соціум

Добро робити легко. У Запоріжжі «ізольованим» допомагають студенти

Google+ Pinterest LinkedIn Tumblr
На початку березня, коли до нас прийшов жорсткий карантин, по всій країні почали з’являтися ініціативи, які взялися допомагати медикам боротися з пандемією. Ця допомога була різною.

У Івано-Франківську, до прикладу, створили Антикризовий фонд по боротьбі з COVID-19 і збирали кошти на засоби індивідуального захисту для лікарів. А в Запоріжжі студенти організували соціальну доставку для найбільш вразливих соціальних груп, пише «Репортер».

Проєкт «Соціальна доставка» – це реакція місцевого студентства на коронакризу. Група молодих людей, яка вже мала досвід реалізації соціальних проєктів, вирішила, що не може просто сидіти, склавши руки. Тому взялися допомагати тим, хто найбільше цього потребував – літнім людям, людям з інвалідністю й самотнім батькам.

«Не у всіх є родичі, друзі чи сусіди, які можуть допомогти з банальними речами – купити продуктів чи ліків, – каже координатор волонтерського проєкту «Соціальна доставка» Ілля Бовсуновський. – Карантин став суспільним викликом, тому й виникла ідея об’єднати волонтерів, які б доставляли продукти або речі першої необхідності тим, хто цього потребує».

Почалося все із спільного чату друзів, в якому Ілля запропонував скинутись по 20 гривень і купити sim-карти – так з’явилася гаряча лінія. Далі виникло питання комунікації та бази бенефіціарів. Створили файл у Google-таблицях, який і став такою базою. Потім розписали «посадові» обов’язки: координатор, координатор мобільних груп, які відповідали за доставку, координатор кол-центру, фандрейзер, піарник, есемемниця, дизайнер. З цього й утворився кістяк команди.

Читайте також: Крамниця добра. Де у Франківську можна поділитись речами (ФОТО)

«Працювало це так, – розповідає Ілля. – Людина дзвонить на кол-центр, її вносять у базу. Кожного вечора координатор кол-центру розставляє пріоритети – кому більше потрібна допомога, а хто може зачекати. Бо допомогти усім просто неможливо. Далі координатор кол-центру передавав інформацію координатору мобільних груп, а той перекидав список потреб волонтеру, який перебував найближче до бенефеціара. Для зручності в нас була карта, де мешкають волонтери. Потім волонтер за свої кошти купував усе необхідне, фотографував чек, відвозив товари людині, яка зробила це замовлення, й фотографував передачу. Після контрольного дзвінка бенефіціару волонтеру компенсували кошти. Одна доставка в середньому обходилась у 200 гривень».

Власне, з грошима труднощів було найбільше. В умовах коронакризи бізнес взагалі не йшов на контакт. Але допомагали звичайні люди, які дізнавалися про збір коштів через групи у соцмережах, а також через теле- та радіоефіри. Як то кажуть: зі світу по нитці, бідному на вишиванку.

Звітували також через соц­мережі. Щовечора у публічний Telegram-чат скидали Google-таблицю, де вказували всі надход­ження й витрати, підтверджені чеками.

Читайте також: Веселе: громада має бути багата (ФОТО)

На ідею звернули увагу представники проєкту UCBI («Зміцнення громадської довіри», Ukraine Confidence Building Initiative) та запропонували підтримати її. Так почався довгий шлях занурення у ґрантову справу з усіма папірцями, рахунками та підрядниками.

«Наш максимум до ґранту був 30-35 доставок. Досягненням стало те, що ми зробили 100+ доставок, а також поширили діяльність на Мелітополь – і це піднесло проєкт з міського до обласного рівня», – каже Ілля Бовсуновський.

Комунікаційна менеджерка проєкту Єлизавета Бончужна пригадує, як налагоджувала «Соціальну доставку» в Мелітополі. Каже, емоцій було дуже багато і не завжди позитивних.

Читайте також: Малі Ґранти Теплого Міста: п’ять років великій ідеї

«У більшості випадків нам були дуже вдячні, але траплялися й неприємні історії, – розповідає дівчина. – Наприклад, до нас зателефонувала жіночка і сказала, що вона самотня пенсіонерка, а коли ми привезли їй продукти, то з’ясувалося, що в неї є сім’я».

Аби уникнути таких моментів, волонтери розробили спеціальну методичку. Коли до них телефонувала людина, аби замовити доставку, їй ставили кілька уточнюючих запитань, а вже після цього вносили в базу бенефіціарів.

«Ми запитували, чи проживають ці люди самі, чи є в них родичі або сусіди, які можуть допомогти, і чи отримують допомогу від держави, – розповідає волонтерка кол-центру Олена Маслак. – Ми мусили робити це опитування, бо були випадки, коли соціальні служби просто роздавали номер нашої «гарячої лінії» своїм підопічним. Це було неприємно, бо починався проєкт зі студентської ініціативи – ми кидали гроші зі своїх стипендій».

Читайте також: Людське не горить. Як волонтери допомагають погорільцям Луганщини (ФОТО)

Офіційно кол-центр працював шість днів на тиждень з 10.00 до 17.00, але люди телефонували цілодобово і то з різних причин. Комусь справді була потрібна допомога, хтось хотів просто поговорити, а дехто одразу запитував: «Здесь бесплатно раздают товары?». Власне з цих слів одразу ставало зрозуміло, що людина просто хоче щось отримати безкоштовно.

Проєкт закрили наприкінці червня, бо закінчилися ресурси. Але, незважаючи на це, запорізькі волонтери продовжують творити добро – кожен у своєму напрямку.

Авторка: Ірина Гаврилюк

Матеріал опублікований в рамках проєкту «СВОЇ», який виконується за підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID). Контент є виключною відповідальністю газети «Репортер» і не обов’язково відображає погляди USAID чи уряду США.

Читайте «Репортер» у Telegram – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні