Минулої неділі, 27 вересня, у Франківську відбулася знакова подія, вперше за останнє десятиліття територія Палацу Потоцьких ожила. Брама перед містянами відчинилася навстіж, а всередині – панувало мистецтво. Це була акція «Операція на серці міста». Чи вдалими є її результати та що чекає на Палац в майбутньому?
Міста стало більше
У неділю ввечері біля Палацу Потоцьких зібралися франківці, кожен, кого роками муляло оте відчуття дитячої цікавості – а що ж там за тею брамою, міг його повністю задовольнити. Нарешті їм дозволили зайти на територію. І не просто так, а влаштували справжнє мистецьке свято.
Вхід вільний – заходьте розгадувати таємниці
По території гуляли розкішні середньовічні дами з кавалерами, живі статуї запрошували до фотографій. У програмі духова музика, романси під гітару, карильйонна музика, бандуристи… А от там вже й брейк-дансери викручуються і байкери їдуть. Хочете слухати вірші – будь ласка, от літературні читання, зайняти діток – там театральний майстер-клас. А разом з тим ще й пленер художників, виставка книжок про місто і артефактів, які знайшли під час розкопок перед брамою…
Дивитися і обговорювати було що. І хоча кожному в очі кидався занедбаний стан будівель, але важливість події франківці оцінили. «Нині міста стало більше», – писали потім у соцмережах.
Варто сказати, що все це зробили самі містяни. Акцію організувала ініціативна група «Палац Потоцьких – серце Франківська», яка складається з відомих у місті людей. Вони ж домоглися того, що браму відкрили.
«В групі дуже багато людей. От Ростислав Держипільський, директор драмтеатру, він такий мистецький двигун, підірвав людей і каже, мистецькі акції треба робити вже, бо осінь, погода псується, – розказує Володимир Гайдар, головний архітектор міста. – А у нас було всього півтора тижні на підготовку. Юрій Андрухович задавав напрямок, що це мають бути поєднані різні види мистецтва. Звісно, підтримує і Тарас Прохасько. На жаль, в неділю їх не було, бо вже мали заплановані закордонні поїздки… Загалом, нас багато і кожен працює у своїй сфері».
Самі ж франківці з охотою відгукувалися і щось тричі виходили на толоку. Фірми і підприємства давали техніку, за свій кошт висаджували квіти, робили лавочки. Кожен чим міг, тим і помагав. У скільки обійшлася така акція? Гайдар лиш сміється. «Люди все безкоштовно робили, а якщо треба було на бензин чи ще щось, то ми просто скидалися. Може, воно смішно звучить, але воно так».
Не озиратися назад
Коли навесні цього року ГО «Поступовий гурт франківців» організувала круглий стіл «Ревіталізація «Палацу Потоцьких», багато хто поставився до цього скептично. Мовляв, ну скільки можна мусолити одну і ту ж тему. Її піднімають ще з 2004, коли, згідно з договором міни між «Прикарпатською фінансовою компанією», яка належала бізнесмену Олегу Бахматюку, та Міноборони, обміняли нерухоме військове майно (серед якого і палац Потоцьких, котрий тоді виконував роль військового госпіталя) на житло для військовослужбовців. Бралася за його повернення і міська влада, і обласна, думали про туристичні, культурні, музейні комплекси… Але дійти згоди із власником споруд так ніхто і не зміг. Так що всі приміщення і нині належать «Карпатській нафтовій компанії», одній з бізнес-структур Бахматюка.
У неділю Палац згадав про музику своєї молодості
Але по факту той круглий стіл зібрав купу ініціативних людей – архітекторів, митців, науковців, юристів… Дійшли висновку, якщо зараз знову почати розбиратися, на яких умовах і наскільки законно передали Палац, то з цього знову нічого не вийде. Треба думати, що робити далі.
«Я тоді запропонував комплекс заходів, де було п’ять секторів – юридичний, економічний, архітектурно-археологічний, промоції і координація, – пригадує Володимир Гайдар. – І от якраз щодо промоції – там передбачалося, що в нас є територія, яку треба задіювати в життя, розкручувати мистецькими акціями, аби вона стала значимою, отримала статус у мешканців. От те, що ми зараз робимо, і є та розкрутка».
А вже влітку всі, хто захопився ідеєю дати Палацу нове життя, об’єдналися в ініціативну групу «Палац Потоцьких – серце Франківська». Збиралися, дискутували, сперечалися і розробляли концепції – що можна зробити з юридичного боку, а що з економічного і т. д. У відповідь на запити отримали документи, які підтверджували, що хоча споруди на території і є у власності «Карпатської нафтової компанії», але земельна ділянка за нею так і не оформлена. А отже, за законом, вона є територіальною власністю громади Івано-Франківська. Тож франківці мають право нею користуватися.
Не довго думаючи, написали листа до власника, де дипломатично запрошували перейти до «конструктивного та практичного діалогу спільними діями».
«Маємо намір залучити територію пам’ятки до проведення серії культурно-мистецьких акцій. Висловлюємо готовність ініціативної групи взяти на себе колективну та персональну відповідальність за організацію та проведення цих заходів», – ідеться у листі.
Взяли на себе зобов’язання прибрати територію і якось облагородити, натомість запевнили – що ніхто до самих споруд лізти не буде. Разом з тим нагадали, що власникам споруд є таки «Карпатська нафтова компанія», а ті перебувають в плачевному стані. І здалося б перш за все хоча ліквідувати джерела, які руйнують будинки, – полатати дірки в дахах і т. д. Разом з тим ще й делегували на перемовини з власником директора драмтеатру Ростислава Держипільського.
І раптово отримали «добро». «Власник заявив, що з його боку немає жодних перешкод», – запевнив Держипільський. Отримали активісти і офіційну відповідь «цілком підтримуємо ваші ініціативи та сприятимемо у їх реалізації. Сподіваємося, що спільно знайдемо рішення щодо концепції майбутнього розвитку Палацу Потоцьких».
Щоправда, реакції щодо споруд поки що немає, але в ініціативній групі певні – вона не забариться.
Йдемо далі
І хоча перший і найважливіший крок уже зроблено, але попереду ще ціла гора роботи. Наступний крок має бути юридичним, каже один з членів групи Сергій Адамович.
«Зараз ми хочемо офіційно зареєструвати благодійний фонд «Палац Потоцьких – серце Франківська», – розповідає він. – Введемо туди у наглядову раду поважних людей на зразок Юрія Андруховича, Ірми Вітовської, Тараса Прохаська, Ігоря Цепенди і вже від імені фонду будемо вести перемовини з власником. Ми вибрали форму фонду, бо західні фонди більш охоче дають гранти саме таким організаціям, тобто під авторитет людей, які є в наглядовій раді. А з українською владою вони не дуже хочуть співпрацювати».
Щодо стосунків зі власниками, то тут розглядають різні варіанти. Перший – він просто дарує те все майно фонду, далі фонд домовляється з містом про пільгову оренду землі і залучає інвестиції. Другий, який більш імовірний, власник стає складовою частиною проекту. Третій – майно передають місту, але він найбільш сумнівний, адже місто грошей не має.
Та поки що це все в процесі обговорення. А зараз активісти і далі націлені наповнювати Палац Потоцьких мистецькими акціями – так, аби франківці уже не змогли уявити свого міста без цього по суті невеликого шматка території… Адже серце кожному потрібне.
