Малий франківець 11-річний Владик Дубина вже два роки бореться з тяжкою хворобою — Лімфомою Ходжкіна. З вересня минулого року він перебуває у національній дитячій спеціалізованій лікарні «Охматдит» у Києві. Там хлопчику зробили пересадку кісткового мозку, а зараз медики роблять усе можливе, аби він прижився й запрацював.
До теми: На своє 15-річчя «Репортер» скликає друзів на благодійний ярмарок
Обстеження, процедури, знову обстеження, очікування на аналізи… Молитви, надії, сподівання, аби тромбоцити трішки підросли, лімфоцити збільшились… З цим вже дев’ять місяців живе мама Владика — Лілія Дубина. Саме стільки часу вони з сином перебувають у столичній клініці «Охматдит».
Говоримо з нею по телефону. Втомленим голосом жінка розповідає, що цей тиждень для них вирішальний. Чекають наступних результатів аналізів і лише після них будуть знати, куди рухатися далі. Каже, пропонують робити другу пересадку. Говорить про це дуже тихо, в коридорі. Не хоче, аби син про це почув.
Владик — єдина дитина в сім’ї. Мати розповідає, ще два роки тому це був активний, життєрадісний хлопчак, який любив ганяти на ровері, на роликах.
«І в футбол грати», — крізь телефонну слухавку чути кволий голос Владика.
«І в футбол, — повторює пані Ліля і плаче. — Ми в Крихівцях живемо, біля стадіону, то він там пропадав — з хлопцями ганяв м’яча. Тут у футбол грає хіба на комп’ютері. Ще почав малювати. Щось йому останнім часом захотілося. І то як має сили. Добре читає. У нас є волонтер-ангел, раз на тиждень приносить книжки. Владик любить читати про тварин».
Страшна хвороба Владика почалася зі звичайної маленької гульки на лікті. Пані Ліля пригадує, що намацала, коли купала сина. Гулька не боліла, але звернулись у дитячу поліклініку, що на Тичини, а там сказали, мовляв, жировик.
Та через рік гуля почала рости. Тоді матері сказали звернутись в онкогематологію. Після обстеження й підтвердження аналізів, страшний діагноз — Лімфома Ходжкіна.
Жінці важко говорити та стримувати сльози. Не хоче знову розплакатись біля сина. Вибачається, просить зв’язатися з братом — Миколою Балінським. Він усе знає, помагає їм на місці — з Франківська — фінансово та морально. Вона ж постійно біля сина, а тато хлопчика нині за кордоном на заробітках.
Пан Микола переповідає історію хвороби племінника. Розповідає, що з жовтня 2014 року Владик перебував на лікуванні в Івано-Франківську. Результати були невтішними. Хвороба пошкодила кістковий мозок — потрібна трансплантація. З вересня минулого року Владик лікується в «Охмадиті», а 30 грудня йому там зробили пересадку кісткового мозку.
«Наче все пройшло успішно, але після цього не покращуються аналізи — низькі показники на тромбоцити, лейкоцити та гемоглобін, — говорить пан Микола. — Підняти неможливо. Організм постійно стимулюють, інакше життя в дитини не буде. Ліки дорогі — на тиждень по п’ять-сім тисяч гривень».
Дядько Владика пригадує, коли дитині вирізали ту гулю, то буквально через три місяці дитина почала чахнути на очах. Аналізи з лабораторії раку в Києві підтвердили жахливий діагноз. Для всієї родини, то був удар.
«Про таких хворих діток, про потреби пересадки кісткового мозку ми часто чули й бачили з телебачення, — розповідає Микола Балінський. — Знаєте, якось ніколи тому не надавали значення. Не надавали, бо не думали, що така біда може статися з нами. Тепер зрозуміли тих батьків. Це непросто пережити».
За словами чоловіка, сестра й племінник тримаються завдяки добрим людям, які їх оточують. Кожен помагає чим може — добрим словом, фінансово. Все це дуже важливо.
«Гуртуємося, бо інакше не можна, — говорить дядько хлопчика. — Не можна засмучувати дитину. Позитивні емоції, подарунки — воно психологічно стимулює Владика. Помагає хворобі трошки відступити».
Багато радості було нещодавно, коли хлопчик отримав подарунки з Барселони — футбольний м’яч з автографами гравців легендарного клубу, фірмову форму та шалик. Таку передачу для нього організували київські волонтери.
«Коли отримав подарунок, то дзвонив мені, фото надіслав — такий був щасливий, — пригадує пан Микола. — Він фанат цієї команди, його кумир — Ліонель Мессі. Все про нього знає, може розказувати годинами. Коли Владик був удома, то разом дивилися всі ігри, вболіваємо й за нашу збірну».
Ще Микола Балінський розповідає, коли йде з роботи додому чи не щодня перестрівають сусідські діти з питаннями: «А коли Владик приїде?», «А коли він одужає?»…
На днях до столиці поїде бабуся хлопчика. Повезе чогось домашнього. Він дуже радіє, коли та приїздить, бо виріс біля неї.
«А я з ним по телефону часто спілкуюсь. Усе каже: «Вуйку, я вже так хочу додому…», — з паузами говорить дядько. — Дев’ять місяців в лікарні… Не кожен дорослий витримає. На вулицю його вивозять не часто, хіба коли гарна погода. І то лиш на півгодини. Постійно в палаті. Йому пишуть друзі, питають, коли видужає. Він питає в нас… А ми в медиків… ».
Мати хлопчика — Дубина Лілія Миколаївна. Номери її телефонів: 097 038 5725, 066 349 63 91.
Картка Приватбанку: 5168 7423 0805 1717.
Люди, ваша небайдужість справді здатна врятувати дитині життя!
