В Івано-Франківську після дворічної перерви відновили конкурс на найкращу новорічно-різдвяну атрибутику.
Окрім дідухів і павуків, майстри вперше показали вертеп із соломи з двометровим янголом. Про Різдво, традиції, обереги та секрети їх виготовлення дізнавався кореспондент Укрінформу.
ДІДУХ НА ПОКУТТІ Й У ВЕРЕТІ
Різдвяний дідух на Прикарпатті – традиція дуже давня. Вона притаманна низинним регіонам області, а це – Опілля, Бойківщина і Покуття. Там, де росте пшениця. З неї, переважно, люди і виплітали різдвяну атрибутику.
«Добре, що й до сьогодні ця традиція, яка йде ще з часів дохристиянських, передається від покоління до покоління. Дідух символізує дух наших пращурів. Його клали на покутті, коли у Святвечір сходилася вся родина: і ті, хто живе у господі нині, й ті, хто жив колись. Вважали, що їхні душі поселяються у цьому дідусі», – розповідає завідувач відділу фольклору та етнографії навчально-методичного Центру туризму та культури Прикарпаття Стефанія Капустинська.
Традиційно дідух на Різдво завше заносив до хати господар. Його клали біля образів і вважали родинним оберегом. Інколи цей дідух навіть прикрашали. Адже нерідко селяни ставили його в хаті замість ялинки.
«Якщо в хаті є дівчина, вона на Святвечір брала ложки, ними калатала на розі хати, аби знати звідки буде її суджений. Потім всі ті ложки запихали у перевесло дідуха. Це була народна магія. Робили так, аби бути вкупі упродовж року», – зазначає Стефанія Капустинська.
Після Різдва дідух спалювали. Втім, вогню віддавали не той дідух, що стояв на покутті, а той, що лежав у верітці, на підлозі. І ця традиція теж має свою символіку.
За однією з версій, спалюючи дідуха люди вважали, що так душі померлих повертаються на небо, за іншою – оберігали себе від злих сил.
«На Опіллі дідуха, який стояв на покутті, обмолочували на свято Василія. Господарі стелили верітку, палицею молотили дідуха і ділили зерно на три частини. Першу – давали коляднику, аби ним засіяти у хаті, другу – худібці, а третю – сіяли на полі, аби був гарний врожай. На Опіллі спалювали дідуха з соломи, який був у вереті. Коли його заносили на Різдво до хати, то казали «Дай Боже здоров’я». Тоді господар верітку забирав і розстелював того дідуха на підлозі. З однієї кишені він витягав горішки, а з другої – копійки і все розсипав на ту солому. Діти могли це збирати лише до Вечері, бо після неї не можна було дідуха навіть рушити. Казали, що тоді кури будуть сильно порпати на городі. Пам’ятаю, як ще бабуся застерігала нас: «Лише не чіпайте мені дідуха». На Різдво не можна було ні дідуха забирати, ні замітати у хаті. Вже на другий день після Різдва ґаздиня його збирала у верету, виносила на міст і палила. То був своєрідний оберіг від злих сил», – зазначає Капустинська.
ПРАВИЛО СЕМИ КОЛОСКІВ
Нині дідухів роблять з усіх злакових культур: з ячменю, вівса, льону. Додають різнотрав’я і мак. Доповнюють квітами і калиною. Здається, ніби усе залежить від фантазії майстра.
Та насправді виплітати дідуха треба за певними правилами. У селі Фитьків їх дотримується Ганна Розсипайло, яка кілька років поспіль займала за це призові місця на конкурсах. Нині майстриня через поважний вік, а їй більше 80 років, до Івано-Франківська приїхати не змогла.
Але її роботу привезла керівник народного аматорського фольклорно-етнографічного колективу «Перевесло» з села Фитьків Ольга Багрійчук.
«Наш колектив завжди був цікавий атрибутикою: дідухами і косицею. Її виплітали з першого зерна, яке збирали. Це був обжинковий обряд. Пізніше цю косицю називали у нас дідухом. Наша майстриня, пані Ганна, виплітає 12 пелюсток, бо є 12 апостолів, а 13-а пелюстка має бути наверху. Вона символізує Ісуса Христа, а увесь виріб засвідчує любов до Бога, до його народження. Традиційний дідух – це виріб лише з колосся. Виплітають його у вигляді діда, підв’язують крайкою і так заносять до хати», – розповідає Ольга Багрійчук і додає, дідухи з Фитькова – особливі. За ними питають люди з усієї України. Тому тепер, каже, цю красу зберігають роками. Для цього дідухів улітку треба виносити до сонця, провітрювати і оберігати від молі.
Наталія Ярославівна Халус із села Сеничів, Долинського району, зізнається, що не уявляє собі Різдва без дідуха. Він завше був присутнім у її домі на зимові свята.
Вона ще з дитинства знає, як його робити. Тепер навчає цього своїх учнів. До виготовлення різдвяної атрибутики разом із чоловіком готується ще восени, а роботу починає у грудні.
«Жито вирощуємо самі, а як його не вистачає, бігаємо по сусідах. Стараюсь зібрати колос, коли він ще наливається молочком. Так його потім легше зберегти до зими, та й дідух тоді ніби має молодість літа. Є дідух-сніп, а є дідух-дерево. Останній складається з певної кількості гілочок. Найменша кількість – 12, бо то є сакральне число. По праву дідух мав би мати стільки колосків, скільки у році є днів. Тоді ця кількість ділиться на число гілочок. В одній має бути щонайменше 7 колосків. У своїй роботі я дотримують цих правил», – розповідає майстриня.
Свої дідухи вона прикрашає дрібною оздобою, яку виплітає з соломки ще влітку. Каже , особливих матеріалів для цього не потрібно. Лише настрій, руки та інколи ескіз.
Зберігати дідухів радить у сухому приміщенні та подалі від гризунів. Якщо дуже постаратися, зауважує Наталія Халус, першого свого дідуха діти можуть зробити вже у 10 років.
ПАВУКИ З СОЛОМИ
А ось виробництво павуків – то суто дитяча забавка. Здавна жінка мусила підготуватись до Різдва, а тому дітей старалася чимось зайняти. Так вона привчала їх до традиційних ремесел з простими і доступними матеріалами – з соломою.
«На Прикарпатті здавна павуки створювали гірляндами. Тепер ці форми видозмінюються і мають більш символічний напрямок. Ось форма кулі, яка символізує землю. Навколо неї – зірки, теж сплетені з соломки. Тут поєднуються різні техніки: і плетіння, і складання. Для дітей – це розвиток розумової діяльності і творчого мислення», – стверджує художник декоративного мистецтва, член Національної Спілки майстрів народного мистецтва України Ольга Мельник.
Павук, як і дідух, вважали оберегом. Бойки і гуцули вішали його на стелі. Коли він погойдувався, то вважали, що павук створює в оселі ауру захисту.
«Павучок не лише захищав родину від зла, але й акумулював на собі всю негативу енергетику. Його зберігали до весни. На Водохреща, аби зняти отой негатив непослуху чи вередливості дітей, павук охрещували», – додає Ольга Мельник.
«Згадайте легенду про народження Христа. Матір Божа народила його у стаєнці, Святу родину переслідували. То павук тоді снував так, щоб воїни Ірода не знайшли Ісусика. Тому павука вважають оберегом від злих сил. Як його роблять? Із соломи, а все решта – людська фантазія», – говорить Стефанія Капустинська.
Найкраще для виготовлення павука підходить житня солома. Її замочують, аби матеріал був пластичним, а тоді виконують різноманітні конструкції.
Тут і тетраедри (трикутна піраміда – авт.), і октаедри (багатогранник із вісьмома ребрами — авт.), і кулі, і пташки. Останні більш характерні для волинського мистецтва. Щоб їх зробити, треба дві години посиленої праці.
«Так, серед традиційних павуків є новітні напрямки. Народ сприймав природу в образному мисленні і хотів повторити її так, як бачив. У цьому і є краса його творчості», – переконана Ольга Мельник.
СОЛОМ’ЯНИЙ ВЕРТЕП ІЗ НАДВІРНОЇ
Уперше в Івано-Франківську показали вертеп в українському стилі з соломи. Його виготовляють 7 років поспіль три майстри, усі – викладачі Надвірнянської дитячої художньої школи.
Спершу вертеп був призначений для Гуцульщини і складався лише з фігур звірів та Ісусика. Композиція називалась «Карпати зустрічають Господа». Втім, щороку в художників з’являлась нова ідея, яка і доповнювала різдвяну композицію.
«Тепер ми доробили персонаж великого янгола, який охороняє весь вертеп. Його висота – близько 2,5 м. Доробили Зірку, санчата, та інші фігури, які можуть бути присутніми в оформленні будь-якого інтер’єру, бо вони зроблені в українському стилі, з наших традиційних матеріалів. Перед нами стояло завдання – позбутися ширпотребу (товари масового вжитку – авт.) на ринку у період зимових свят і показати, що українська автентика може бути дуже співзвучна з Різдвом. Ми, насправді, маємо що показати», – стверджує директор Надвірнянської дитячої художньої школи Жанна Бондаренко.
Три Царі, Йосиф, Богородиця, лісові звірі, верблюд, коники, мул, баранчики – усе це виготовили у Надвірній і досі експонували лише у Патріаршому Соборі УГКЦ, в Києві.
Тепер майстри прагнуть показати свій вертеп якомога більшій кількості людей, аби довести, що сіно – чи не найкращий матеріал для зимових композицій.
«Коли ми були маленькі, пам’ятаю сіно під столом і яблучка. Усе це нам нагадує дитинство, затишок і Різдво в домі. Так, художнику дуже легко сьогодні працювати, бо є багато різноманітного матеріалу. Але ми використали той, що є доступним, дешевим і додає атмосферу Різдва. Головне – ідея і натхнення», – каже Жанна Бондаренко.
Вона зізнається, за каркас для виготовлення фігур у вертепі майстрині брали звичайні картонні коробки. У хід ішли нитки, жилки, джгути, шпагати. Технологія не має ні назви, ні точних правил. Але жодна людина, яка бачила цей вертеп, не залишилася байдужою.
«Усе, що робить наша школа, починаючи з маленького віночка, є органічне з ялинкою, народними традиціями. Вертеп готували до фестивалю «Тепле Різдво» і тому його теж робили теплим. …Вихованці нашої школи роблять все таке ж, лише маленьке. Ми даємо майстер-класи, на які приїжджають діти з міст Чехії, Польщі. Кожна дитина везе від нас автентичну іграшку. У наших волонтерів з Америки це викликає справжній подив. Кошти за це ми не беремо, працюємо з натхненням, бо любити Україну можна по-своєму», – зауважує директор Надвірнянської художньої школи.
Після експозиції в Івано-Франківську вертеп в українському стилі повернеться до Надвірної. Цього року на Різдво він стане окрасою місцевого храму УГКЦ.
Біля головної ялинки в Надвірній митці з художньої школи створили нову композицію. Обіцяють, вона теж дуже сподобається людям, бо буде такою ж теплою та оригінальною.
P.S. За результатами конкурсу «Дідух-2018» в Івано-Франківську гран-прі отримали викладачі Надвірнянської дитячої художньої школи за композицію «Вертеп». Перші премії присудили майстрам Наталії Халус та Ользі Мельник.
Ірина Дружук, Івано-Франківськ, фото автора
Comments are closed.