Це станиславівський театр. Його історія почалась із таємниці. Музичне
товариство імені Станіслава Монюшки отримало землю від магістрату та
оголосило конкурс на кращий проект театрального будинку. Переможцем
виявився якийсь Вітольд Мілковський, що надіслав креслення та кошторис у 90 000 злотих ринських. Ніхто того Мілковського не
знав і ніколи не бачив. Переможець адреси не вказав, на вручення премії
не з’явився. Тим не менш його проект був найкращим. Наглядати за
будовою призначили місцевих будівничих Кучинського, Лапіцького та Шпорека.
Фото: Микола Волков
Наріжний
камінь заклали 21 травня 1891 року. Його вмурували у фундамент під
вхідними дверима між фойє і залом. Театр споруджували шаленими темпами і
вже 22 листопада відбулось урочисте відкриття. Хоча насправді тоді
закінчили лише головний зал – у допоміжних приміщеннях ще тривали
опоряджувальні роботи.
На святковому банкеті «знайшовся» загадковий архітектор. Виявляється, під псевдонімом Мілковський ховався інженер залізниці Юзеф Лапіцький,
який був одним з керівників спорудження театру. Розчулені представники
громадськості одразу ж подарували йому золотий перстень.
Поштівка з колекції Зеновія Жеребецького
Новозбудований театр був названий іменем Олександра Фредри (польського графа, драматурга та діда митрополита Андрея Шептицького).
Двоповерхова, Г-подібна у плані споруда, завдяки багато прикрашеному
ліпниною фасаду стала архітектурною перлиною Станиславова. Вхід
акцентував чотириколонний портик, над наріжною частиною височіла баня зі
шпилем, який увінчувала арфа.
Глядацький зал налічував 308 місць
(238 у партері та 70 на балконі), був пишно декорований та обладнаний
оркестровою ямою. Цікаво, що хоч театр будували поляки, першою там
зіграла українська мандрівна трупа Івана Біберовича із виставою Кропивницького
«Дай серцю волю, заведе в неволю». Пізніше на сцені ставили п’єси
світових класиків, польських та, дещо рідше, українських драматургів…
Сучасне фото разюче відрізняється від старої поштівки. Куди поділися купол, колони, портик і ліпнина?
У
часи Першої світової театру не пощастило – в нього влучили кілька
снарядів. Більш ніж на половину було зруйноване крило від вулиці Леся
Курбаса, дах пробитий у багатьох місцях, пошкоджені дерев’яні
конструкції. Збитки оцінили у 76,8 тис. корон.
Протягом 1928-1929 років театр реконструювали за проектом Станіслава Трелі,
тепер будинок набув сухих конструктивістських рис. Зник пишний декор,
вікна стали прямокутними, замість стрункого портику з’явився масивний
балкон.
Якщо зовні споруда програла, то всередині виграла.
По-перше, кількість глядацьких місць зросла до 550. По-друге,
розширились коридори, що зменшило тісняву серед публіки. Будинок
обладнали електрикою та опаленням.
У міжвоєнний період театр
змінив кілька назв: імені Станіслава Монюшки, Покутсько-Подільський
театр, український музично-драматичний театр імені Івана Франка.
За німецької окупації тут сталася трагедія. Під час оперети Ярослава Барнича «Шаріка»
до залу увірвалась німецька поліція, яка заарештувала багатьох глядачів
– членів ОУН. Через три дні 27 людей розстріляли під стінами сусідньої
синагоги.
Облмуздрамтеатр містився тут до 1980 року, поки не
переїхав до новозбудованого приміщення. Його місце зайняла обласна
філармонія, яка хазяйнує тут і досі.
Від 1987 року стіну
філармонії прикрашає меморіальна дошка: «У цьому будинку в кінці ХІХ –
на початку ХХ століття виступали корифеї українського театру Марія Заньковецька і Микола Садовський, та оперні співаки зі світовим ім’ям – Соломія Крушельницька та Олександр Мішуга». Цікаво, що Мішуга відвідав Станиславів у 1878 році, коли театру ще не було.
Останній
раз будинок реконструювали у 2012 році. Тоді добудували ліве крило,
пофарбували фасад. Роботи обійшлись у 12,6 млн. грн. Частина зовнішньої
штукатурки вже встигла відпасти…
Попередні випуски рубрики «Слідами Старого Станиславова»
10 жовтня 2013. Лінія А-В.
3 жовтня 2013. Гауптвахта.
28 вересня 2013. Ринок.
19 вересня 2013. Вокзал.
12 вересня 2013. Вулиця Карпінського.
5 вересня 2013. Сокіл.
29 серпня 2013. Ратуша.
22 серпня 2013. Повітова рада.
15 серпня 2013. Імперіал.
