Може, Івано-Франківськ і справді став чистіший після суботньої толоки, та до європейської чистоти йому ще далеко. Де ви бачили, щоб у цивілізованій країні на деревах «росло» сміття? А от у нас таке буває.
Чимало свят нашого народу овіяні легендами, переказами, переповідками. Не оминуло це й Великдень. І хоча нині ми сприймаємо ці обряди дещо спрощено, все ж пам’ятаємо традиції наших прабабусь і прадідів.
Аби згадати про радіацію — приводів достатньо. Незабаром річниця вибуху на Чорнобильській АЕС, з Японії теж новини геть невтішні. Телевізор лякає, що радіація з Фукусіми може дістатися України. Як не дивно, але прикарпатські науковці також не виключають версії, що така мінливо-незрозуміла, навіть для весни, погода — перші ознаки приходу японської радіації.
Таку табличку ми знайшли на вулиці Чорновола у Івано-Франківську. Погодьтеся, красномовно, влучно і винахідливо. На місці парковки, яку собі самовільно зробили водії, нині ростуть дерева. Очевидно, якомусь небайдужому мешканцю добряче допекло, і він вирішив діяти радикально та ще й повчально.
За ті 25 років, що минули від Чорнобильської катастрофи, про неї написали купу статей і книжок, зняли багато фільмів. Усе це — щоб не забути трагедію та людей, які загинули чи постраждали. А як живеться ліквідаторам аварії зараз? Що вони згадують? Чим переймаються?
У тому, що обласний центр потребує сучасного спорткомплексу, напевно, нікого переконувати не треба. Необхідне місце, де можна було б, не соромлячись, приймати міжнародні турніри з різних видів спорту. Втім, виглядає на те, що цю очевидну потребу вже добряче забалакали.
Івано-Франківська міська влада часто говорить про підтримку малого та середнього бізнесу. Проте не завжди ці слова відповідають діям. Керівник ПП «Захід-інформ», екс-депутат міської ради Ярослав Гуменюк каже, що у цьому він переконався на власній шкірі.
Аби ваш дрібний бізнес процвітав – як-от, наприклад, торгівля яйцями, – зовсім не потрібно витрачатися на зовнішню рекламу, розробку логотипа чи вивіски. На фото бачимо, як винахідливий франківський підприємець на ринку по вулиці Коновальця скористався фірмовим знаком розкрученого бренду – мобільного оператора МТС – і хвацько переробив його під свої потреби. От і вийшло в нього «Смачне яйце від МТС».
Людській винахідливості немає меж. Іванофранківці — не виняток. Зокрема, прагнення місцевих підприємців зекономити створює доволі цікаві види зовнішньої реклами. На фото — «реклама» шиномонтажної фірми на розі вулиць Сахарова і Мельника в Івано-Франківську. І справді, чудовий шиномонтаж — прямо на дереві.
Що таке добрий першоквітневий жарт? За класичними канонами, він: а) не має бути злим; б) без негативних наслідків для обох сторін; в) жартівник просто повинен вже у змісті розіграшу дати людині шанс зрозуміти, що її «розводять». Без дотримання цих трьох правил комусь буде не смішно. В історії є кілька прикладів, коли веселі придумки мали цілком серйозні наслідки.
З настанням весни все частіше горить суха трава на сільськогосподарських угіддях. А з нею та листям, як правило, горить і смердить безліч різноманітного сміття. Так, минулого тижня «Репортер» виявив вогонь на пайових землях села Сілець Тисменицького району. За сотню метрів від пожежі — ліс, сильний вітер тягнув дим на Івано-Франківськ. Виявити порушника не вдалося. Секретар сільради пообіцяла повідомити місцевого голову та загасити вогонь.
Усе рідше можна почути тезу про те, що в Україні медицина безкоштовна. А коли хтось і згадує про це, то викликає хіба скептичні посмішки. Бо навіть у звичайнісінькій державній поліклініці більшості доводиться платити. За що і скільки?
На фото – будинок по вулиці Січових Стрільців та плити, які відкололися від нього. Плити вже доволі давно відстали від кам’яниці, загрозливо нависали над тротуаром, і «Репортер» про це вже писав. Та, як бачимо, з того часу за них ніхто так і не брався.
Івано-Франківський мікрорайон «Пасічна» вже понад десять років будує Собор Преображення Господнього. Бо та маленька церковця, яка нині обслуговує мешканців, абсолютно не пристосована для потреб району. Колись її вистачало. Адже будувалась вона для кількох сотень мешканців села, яке існувало ще за австрійсько-польської влади. Але за останні десятки років кількість парафіян значно зросла. Тепер більшість із них не може зайти до храму – в дощ, сніг, спеку вони стоять просто неба.