Кілька номерів тому ми писали про реставрацію вулиці Шевченка в Івано-Франківську. Йшлося про те, що іванофранківці виступили проти зрубування 114 лип, які ростуть уздовж вулиці понад 100 років. Врешті люди змусили міську владу дослухатися — липи будуть збережені. А нові комунікації обіцяють прокладати при максимальній віддаленості від кореневої системи дерев. Однак, ремонтні роботи можуть бути припинені. Причина — гроші є, але… їх нема!

У вівторок, 13 листопада, до Міжнародного Дня незрячих в Івано-Франківську відбувся круглий стіл. Його організувала громадська організація жінок-інвалідів «Біла тростина». Під час заходу інваліди, чиновники, громадські активісти обговорювали найболючіші питання життя інвалідів, підбивали підсумки та рахували невиконані обіцянки.

Цю проблему більшість, можливо, не помічає. Поки сам з нею не стикнеться. Скільки в Івано-Франківську автобусних зупинок, обладнаних усім необхідним? А на будь-якій зупинці, згідно з чинними правилами, мають бути: дорожній знак, що позначає зупинку, табличка з назвою зупинки й номерами маршрутів автобусів, які тут курсують. Також мають стояти лави з навісом, де можна сховатися від дощу.

У багатьох державах, на відміну від України, туризм входить до трійки «найгрошовитіших» галузей. І далеко не всі мають безліч природних чи історичних принад. Та з креативним підходом можна зробити привабливим майже будь-який куточок. Як? «Репортер» з’їздив до Польщі.

Ще зі шкільної парти кожен з нас пам’ятає, що вода — це основа життя. Протягом життя ми «проганяємо» через себе близько 75 тонн води. Саме від її якості багато у чому залежить наше здоров’я. Недоочищена вода призводить до безлічі хвороб — каміння в нирках, гастрити, виразки, навіть онкологія. Що ж п’ють прикарпатці, та як можна захистити себе від неякісної води?

Кілька днів тому в Івано-Франківську власник магазину «Старі речі» (Січових Стрільців, 14) зняв старі автентичні двері та поміняв їх на пластикові. Споруда — пам’ятка архітектури місцевого значення, яка побудована в кінці XIX століття.

З 20 листопада в Україні розпочинає працювати суд присяжних. Хочеться сказати: давно пора. Адже нині в нас суду довіряють десь так само, як і політикам. Коли ж на вироки хоч якось впливатиме й думка звичайних людей, то є надія на дотримання закону та справедливість.

На завершення своєї каденції Верховна Рада п’ятого скликання зробила нам усім великий подарунок. Депутати проголосували за створення єдиного державного демографічного реєстру та нові паспорти — біометричні. Що про кожного з українців знатиме держава, і коли потрібно йти за новими документами?

Із приходом сучасних технологій першим змінився зв’язок. Мобільні телефони, електронна пошта, скайп дуже поміняли способи спілкування. Проте час від часу пошта приходить усім. Зрідка це кореспонденція, іноді передплачені видання, значно частіше — рахунки. Відтак багато мешканців багатоповерхівок питають: хто має слідкувати за станом поштових скриньок? Бо за останні 20 років багато скриньок зникли або зламалися. А от нових практично не ставлять.

Мабуть, усі, коли вчились у школі, час від часу лінувалися. Трохи списували, трохи прогулювали (ну, хоч один раз), намагалися обдурити і батьків, і вчителів. Як це було раніше, як буває нині? Ласкаво просимо у світ школярської кмітливості й винахідливості, де немає нічого неможливого!

Порушення зору, постави, нервово-психічні розлади та захворювання кишково-шлункового тракту — такий «букет» отримують деякі діти разом з атестатом про середню освіту. Аби цього всього уникнути, не лінуйтеся регулярно показувати школярів спеціалістам.

У Рогатині про свою землячку знають усі. Ще б пак, адже тут усе про неї нагадує: площа Роксолани, церква-музей, де відправляв її батько-священик, міжнародний тенісний турнір її імені тощо. Навіть ім’я Настуся, яке рогатинці часто дають новонародженим дівчаткам, трохи нагадує про неї — Настю Лісовську.

«У нашому дворі, на Бандери, 62, десь півроку тому облагородили майданчик для сміття — нова огорожа, нові контейнери, усе так гарно зробили, — пан Анатолій, пенсіонер, зателефонував у редакцію, почав розмову стримано, а потім таки обурився. — Нині там повний бардак! Огорожа розтрощена — певно, контейнер зірвався. Колеса повідлітали, бо перевізники спішать і кидають. Мені просто шкода тих коштів, які місто вклало в цей майданчик. Хто за це все має відповідати?!».

У кімнаті напівтемрява. Голосно лунає приречено-меланхолійне «Bang bang» Ненсі Синатри. За круглим столом з червоною скатертиною сидять десятеро людей. Їхні голови низько опущені, очі закриті чорними пов’язками. Раптом троє з них піднімають голови та водночас стріляють в одного з сусідів. Мафія прибирає зайвих. І нині вона організовано розростається в Івано-Франківську.

Урологічний відділ обласної клінічної лікарні — перелякані чоловіки, терплячі жінки, життєрадісний персонал і горе-камінчики. Ось, що побачив «Репортер», освоюючи ази нової професії — молодший медпрацівник, або в народі — санітарка. Виявилося, не так просто.