Головне – визначити ворога та переконати кількох простуватих у тому, що він «не свій», що він «збоченець» або ж «проти нас замислив». Ситуація цьому сприяє.
Безнадійно самотні люди хваляться тисячами фейсбучних друзів і гарячково підраховують лайки під своїми фоточками і текстами. Але що станеться того дня, коли – не дай Боже – біда постукає в їхні двері? Радше за все «друзі» завалять їм стрічку плаксивими і синюшними емодзі.
Раз-за-разом перечіпаюся через фразу: «Мілітаризація українського суспільства є необхідністю».
З оголошенням про безвіз українці масово ринулись оформляти біометричні закордонні паспорти. Ажіотаж обріс чутками, міфами та здогадками. «Репортер» перевірив усе на власному досвіді.
«Вся політика – цирк. Якби не було цирку, ніхто б голосувати не ходив. В нас народ такий, до театру не привчений. У театрі дресированих мавп немає, по канату не ходять і говорять багато».
Директорів шкіл обиратимуть на конкурсних засадах і лише на дві каденції по шість років.
Так повелося, що будь-які інтелектуальні веселощі провінція сприймає або як ознаку хворої макітри, або ж як знущання.
“Сьогодні Україна як ніколи потребує людей, які вміють добре спілкуватися, налагоджувати спілкування, людей, які в першу чергу вміють слухати, є віртуозами слухання”.
Є двійко великих спізнюхів – мистецтво і правда. Вони постійно запізнюються, коли є критична потреба в їхній маніфестації.
“Звісно, я вважаю, що люди, які голосували на псевдореферендумі, в певній мірі винні. Але в Станиці Луганській, яку з серпня 2014 року контролюють українці, за ДНР, ЛНР голосувало значно більше населення, ніж в окупованому нині Луганську. В Станиці досі недолюблюють українську армію. Хтось змінив свою думку, хтось ні. То що робити з тими людьми?”
А були ж часи, коли про порятунок світу взагалі не йшлося. Всі знали пророцтва. І різні віровчення у підсумку погоджувалися: гаплик неминучий.
Скільки б не забирали у людей грошей, скільки б не вмочували у лайні їхню гідність, у них все одно залишається потужний ресурс. Він називається «незнищенні народні ілюзії».
“Якщо закінчення рядочка не вміщається і людина піднімає текст догори, – то в її характері є тенденція до завищеної самооцінки. Якщо донизу – до заниженої. Педант розрахує все, але не потягне рядок у жоден бік”
Ті, хто дивиться далі, ніж «завтра», знають, що після битви за ковбасу життя немає. Принаймні того життя, котре варте звання «розумного»
З одного боку, настанова на «альтернативність» захищає нас від реставрації політичних режимів, котрі прагнуть примусити до «єдіномислія». А з другого – ставить на один рівень правоспроможності і науковий факт і пустий забобон.