“У цьому і полягає головна проблема. Український обиватель не утримує політичні партії – в тій же мірі, в якій не платить за контент. Тому шукати гроші політикам і ЗМІ доводиться в інших місцях”

“Ага, от і вилізло шило з мішка – «вертикаль влади». А також «несподівані зміни» в ній. Втюхування стає очевиднішим і відвертішим”, – пише Андрухович.

“Здається, в нас воєнний стан. Ні, не там, де я живу, бо наш реґіон не межує з Росією. Межувати з Росією – це воєнний стан”, – пише Андрухович.

Якщо в мистецтві запровадити диктатуру, то придворні пануватимуть над незалежними, угодовці над новаторами та врешті-решт усе виродиться у недоречну монументальність і пафосний несмак.

Коли ви зустрічаєте людину, що прагне радикально змінити існуючий порядок речей, будьте певні – перед вами чудовисько. Монстр, що маскує свою ненависть до світу радикальними ідеями або всеохоплюючим цинізмом.

Місцевий дяк просвітив бідолаху-кур’єра, що загадкове бл. на посилці означає не «блатний» (як і не «блакитний»), а «блаженний».

У цій теперішній українській залізниці попросту якісь ідіоти – думаю я, дивлячись на прикінцеворічні завали з квитками, бронюванням, касами, інтернетом.

Кожної миті з порожнечі може висунутися таємнича рука й накреслити на стіні щось пророче. Адже у фарра є ще одна особливість. Його можна втратити.

Юрій Андрухович: “В неї з Путіном єдиний лексикон. Обоє любили групу «Кіно». Слухали, чекали перемен. І от щастя – дочекалися!”

Холод є найкращим союзником тиранії. Охолодження – це шлях до покори і знелюднення, пише Прохасько.

Усі ці п’ятдесят років відчуваю себе рослиною, яка змушена виборювати життєвий простір для того, щоби не те, що думати про майбутнє свого виду, а попросту не зачахнути на самоті, пише Тарас Прохасько.

Зрештою, війна є одним з тих регулярних станів, в яких звично та зручно перебувати сущому. Ми народилися у війнах, ми в них і помремо.

Знову росіянин висловлюється про нас із вами у спосіб, м’яко кажучи, принизливий,  пише Юрій Андрухович у своїй черговій авторській колонці.

Битва за Львів є битвою двох головних міфів – польського і українського, пише Андрухович.

Те, що відбувається нині в Україні, ідеально описується через шлюб. І мова радше про хімічне весілля сірки і ртуті, пише Єшкілєв.